До римлян 4:1-25
До римлян 4:1-25 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Що ж, скажемо, знайшов Авраам, наш отець за тілом? Бо коли Авраам виправдався ділами, то він має похвалу, та не в Бога. Що бо Писання говорить? Увірував Авраам Богові, і це йому залічено в праведність. А заплата виконавцеві не рахується з милости, але з обов’язку. А тому, хто не виконує, але вірує в Того, Хто виправдує нечестивого, віра його порахується в праведність. Як і Давид називає блаженною людину, якій рахує Бог праведність без діл: Блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха! Чи ж це блаженство з обрізання чи з необрізання? Бо говоримо, що віра залічена Авраамові в праведність. Як же залічена? Як був в обрізанні, чи в необрізанні? Не в обрізанні, але в необрізанні! І прийняв він ознаку обрізання, печать праведности через віру, що її в необрізанні мав, щоб йому бути отцем усіх віруючих, хоч були необрізані, щоб і їм залічено праведність, і отцем обрізаних, не тільки тих, хто з обрізання, але й тих, хто ходить по слідах віри, що її в необрізанні мав наш отець Авраам. Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом, але праведністю віри. Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця. Бо Закон чинить гнів; де ж немає Закону, немає й переступу. Через це з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам, як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе, перед Богом, Якому він вірив, Який оживляє мертвих і кличе неіснуюче, як існуюче. Він проти надії увірував у надії, що стане батьком багатьох народів, за сказаним: Таке численне буде насіння твоє! І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові, і був зовсім певний, що Він має силу й виконати те, що обіцяв. Тому й залічено це йому в праведність. Та не написано за нього одного, що залічено йому, а за нас, залічиться й нам, що віруємо в Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, Господа нашого, що був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого.
До римлян 4:1-25 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Що скажемо ми про Авраама, земного праотця нашого? Що взнав він про віру в Господа Свого? Якщо Авраам став праведним завдяки своїм вчинкам, то мав усі підстави пишатися, але не перед Богом. Ось що сказано у Святому Писанні: «Авраам повірив Богу. Бог прийняв його віру і зарахував її Авраамові як праведність». Платня тому, хто працює, зараховується не як дарунок, а як заробіток. Якщо людина не працює, але вірує в Бога, Який виправдовує лихих людей, то ця віра зараховується йому як праведність. Так само і Давид сказав, що блаженний той, кому Бог зараховує праведність, незважаючи на його вчинки: «Блаженні ті, чиї злочини прощені, чиї гріхи відпущені. Блаженний той, кому Господь гріхи не зарахує». Чи це благословення лише для тих, кому зробили обрізання, чи, може, й для тих, кому його не робили? Звісно, це стосується також і необрізаних. Адже ми сказали: «Авраамова віра була зарахована йому в праведність». Коли ж він став таким, коли віра йому була зарахована? До обрізання, чи після? Господь прийняв Авраама до обрізання. Для Авраама обрізання було знаком, печаттю того, що Бог прийняв його праведним за віру, яку він мав іще до обрізання. Саме тому Авраам є батьком усіх віруючих, навіть якщо їм не зроблено обрізання, (щоб праведність була зарахована також і їм). Він також є батьком і обрізаних, котрі йдуть слідом за ним у його вірі, яку він мав іще раніше. Не через Закон була дана Авраамові і його нащадкам обіцянка, що він стане спадкоємцем світу, але за праведність його, яка йде від віри. Якщо ж спадкоємцем світу є народ, залежний від Закону, то віра — безглузда, а обітниця — нікчемна. Бо Закон викликає гнів Божий, а коли немає Закону, то й порушення немає. Тож обітниця Божа йде через віру, щоб люди одержали її, як подарунок. А якщо це так, то й для всіх Авраамових нащадків обітниця буде несхитною. І не лише для тих, у кого є Закон Мойсея, а й для тих, хто вірою живе, як жив Авраам. Через те і є він батьком для нас усіх. Так сказано й у Святому Писанні: «Зробив Я тебе батьком багатьох народів». Авраам є нашим батьком перед Богом, в Якого він вірив, і Який дає життя померлим, з волі Якого існує те, чого не існувало. Не було ніякої надії, що Авраам матиме дітей, але ж в серці своєму він вірив в Бога і продовжував сподіватися. Отож бо він і став батьком багатьох народів. Бо сказано: «Твоїх нащадків буде, як тих зірок на небі». І віра його не ослабла. Хоч він знав, що тілом уже старий, аби мати дітей (було йому на той час близько ста років), і розумів, що Сара, жінка його, неплідна, та ніколи Авраам не сумнівався в обітниці Божій і не вагався у вірі. Навпаки, все міцніше вірив і віддавав подяку Богові. Він був цілком упевнений в тому, що Бог міг зробити усе, що обіцяв. Ось чому сказано, що віра була зарахована йому як праведність. Та не лише заради одного його було сказано у Святому Писанні: «Віру його Бог прийняв». То сказано й заради нас, чия віра також буде прийнята Богом. І будемо ми праведними перед Ним. Це станеться з нами, хто вірить в Бога, Який воскресив із мертвих нашого Господа Ісуса. Його віддали на смерть за наші гріхи, і Він воскрес для життя заради нашого виправдання перед Богом.
До римлян 4:1-25 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Що тоді, скажемо, Авраам,наш отець, знайшов по плоті? Бо якщо Авраам виправдався ділами, то йому є чим хвалитися, але не перед Богом. Бо що каже Писання? Повірив Авраам Богу, і це зарахувалося йому за праведність. Тому, хто працює, платня нараховується не з милості, а з обов’язку; а тому, хто не працює, а вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, його віра зараховується за праведність. Так і Давид говорить про блаженство людини, якій Бог зараховує праведність незалежно від діл: Блаженні ті, чиї беззаконня прощені і чиї гріхи покриті; блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха. А це блаженство лише для обрізаних чи й для необрізаних? Ми кажемо, що Аврааму віра зарахувалася за праведність. Як же зарахувалася? Після обрізання чи до обрізання? Не після обрізання, а до обрізання. І знак обрізання він отримав як печать праведності від віри, яку мав ще до обрізання, щоб бути йому батьком усіх, що вірують без обрізання, щоб і їм зарахувалася праведність, і батьком обрізаних, які не тільки обрізані, а й ходять по слідах віри нашого отця Авраама, яку він мав ще до обрізання. Бо не через Закон була дана Аврааму чи його нащадкам обітниця бути спадкоємцем світу, а через праведність від віри. Бо якщо спадкоємцями є ті, що покладаються на Закон, то даремна віра і недійсна обітниця. Бо Закон викликає гнів, бо де немає Закону, там немає і переступу. Тому обітниця від віри, щоб бути їй по благодаті, щоб вона була дійсною для всіх нащадків, не тільки для тих, що покладаються на Закон, а й для тих, що мають віру Авраама, який є батьком усіх нас (як написано: Я поставив тебе батьком багатьох народів) перед Богом, Якому він повірив, Який оживляє мертвих і називає неіснуюче існуючим. Він всупереч надії повірив з надією, щоб стати батьком багатьох народів згідно зі сказаним: Такими численними будуть твої нащадки. І, не ослабнувши у вірі, він не зважав на своє вже омертвіле тіло, будучи майже сторічним, і на омертвілість утроби Сарри, і не засумнівався в обітниці Божій через невір’я, а зміцнився у вірі, віддавши славу Богові і будучи цілком упевнений, що Він може й виконати те, що обіцяв. Тому й зарахувалося йому це за праведність. Та не тільки ради нього було написано, що зарахувалось йому, а й ради нас: зарахується і нам, що вірують у Того, Хто воскресив з мертвих Ісуса, нашого Господа, Який був виданий за наші переступи і воскрес для нашого виправдання.
До римлян 4:1-25 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Що, скажемо, здобув Авраам, наш прабатько за тілом? Якщо Авраам оправдався ділами, то він має похвалу, але не перед Богом. Бо що каже Писання? Повірив Авраам Богові, і це зараховано йому за праведність! Адже тому, хто робить діла, нагорода зараховується не як благодать, а як належне. А тому, хто не робить, але вірить у Того, Хто оправдує нечестивого, віра його зараховується за праведність. Давид також називає блаженною ту людину, якій Бог зараховує праведність незалежно від діл: Блаженні, кому прощені беззаконня і кому покриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха! Отже, чи це блаженство є лише щодо обрізання, чи також і щодо необрізання? Ми кажемо, що Авраамові віра зарахована за праведність. Але як зарахована? Тоді, коли він був обрізаний, чи коли був необрізаний? Не після обрізання, а до обрізання! А знак обрізання він одержав як печать праведності через віру, що її мав ще до обрізання, щоби йому бути батьком усіх віруючих, які необрізані, — аби і їм це було зараховано за праведність; щоб так само бути й батьком обрізаних, — не тільки тих, які обрізані, але й тих, хто йде слідами віри, яку, ще будучи необрізаним, мав наш батько Авраам. Адже не Законом дано обітницю Авраамові та його нащадкам, що він стане спадкоємцем світу, а через праведність віри. Бо якщо ті, хто від Закону, — спадкоємці, тоді віра втрачає силу, а обітниця скасовується. Адже Закон спричиняє гнів, а де немає Закону, там немає і переступу. Через це обітниця, — щоб вона була з благодаті, аби бути непорушною для всіх нащадків, — є з віри; і не тільки для того, хто від Закону, а й для того, хто є з віри Авраама, який для нас усіх є батьком; як ото написано: Я настановив тебе батьком багатьох народів — перед Богом, в Якого він повірив, Який оживляє мертвих та називає те, що не існує, як існуюче. Він, всупереч сподіванню, повірив надії, що стане батьком багатьох народів, згідно зі сказаним: Таким буде твоє потомство. Він не ослаб у вірі й не вважав свого тіла, — хоча мав майже сто років, — змертвілим, як і змертвілою утробу Сарри; він не мав сумніву й недовіри щодо Божої обітниці, але зміцнився вірою і віддав славу Богові, і був упевнений, що Бог спроможний виконати те, що йому обіцяв. Тому й зараховано йому це за праведність. Та не було написано тільки для нього одного те, що зараховано йому, але й для нас, бо має бути зараховано й нам, що віримо в Того, Хто воскресив Господа нашого Ісуса з мертвих, Який був виданий за наші переступи й воскрес для нашого оправдання.
До римлян 4:1-25 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, знайшов по тїлу? Коли бо Авраам з учинків оправдив ся, має похвалу, та не перед Богом. Що бо писаннє глаголе? Увірував же Авраам Богові, і полїчено се йому за праведність. Оце ж хто робить, нагорода не полїчуєть ся по благодатї, а по довгу. Хто ж не робить, а вірує в Оправдуючого нечестивого, віра його полїчуєть ся за праведність. Яко ж і Давид глаголе про блаженство чоловіка, котрому полїчує Бог праведність без учинків: Блаженні, кому відпущено беззаконня, і кому прикрито гріхи. Блажен чоловік, котрому не полїчить Господь гріха. Чи блаженство ж се на обрізаннє, чи й на необрізаннє? глаголемо бо, що полїчено Авраамові віру за праведність. Як же полїчено йому? чи як він в обрізанню був, чи в необрізанню? Не в обрізанню, а в необрізанню. І знак обрізання прийняв, яко печать праведности (тієї) віри, що в необрізанню, щоб бути йому отцем усїх віруючих через необрізаннє, щоб полїчено й тим за праведність, і отцем обрізання не тільки тим, що з обрізання, а й тим, хто ходить по слїдам віри, яку (мав) у необрізанню отець наш Авраам. Не по закону бо (було) обітуваннє Авраамові або насїнню його, що буде він наслїдником сьвіту, а по праведностї віри. Коли бо ті, що з закону, наслїдники, то зникне віра, й обітуваннє обернеть ся в нїщо. Закон бо робить гнїв; де бо нема закону, нема й переступу. Тим з віри, що по благодатї, щоб було певне обітуваннє всьому насїнню, не тільки тому, що з закону, та й тому, що з віри Авраама, котрий отець усїм нам, (яко ж писано: що отцем многим народам настановив я тебе,) перед Богом, котрий, оживляє мертвих і зове те чого нема, так як те, що є, котрому увірував. Котрий, окрім надїї, в надїї увірував, що бути йому отцем многим народам, по реченному: Так буде насїннє твоє. І не знемігши вірою, не вважав тїла свого вже омертвілим, бувши мало не столїтнїм, і Сариної утроби замершою. В обітуваннї ж Божім не сумнив ся невіруваннєм, а покріпшав вірою, давши славу Богові, і впевнившись, що Обіцявший здолїє й зробити. Тим же й полїчено йому за праведність. Не про того ж одного тільки писано було, що полїчено йому, а й про нас, котрим має полїчитись, віруючим в Того, хто воскресив Ісуса, Господа нашого, з мертвих, котрий був переданий за погрішення наші, і воскрес на оправданнє наше.