До римлян 11:1-15

Поділитись

До римлян 11:1-15 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)

Тож я питаю: «Невже Бог відмовився від Свого народу?» Зовсім ні! Бо я теж ізраїльтянин, нащадок Авраама з роду Веніамина. Бог не відмовився від Свого народу, який Він обрав заздалегідь! Чи може, ви не знаєте, що у Святому Писанні сказано про Іллю? Коли він звертався до Бога, нарікаючи на ізраїльтян, він казав: «Господи, вони вбили Твоїх пророків, зруйнували Твої вівтарі. Я єдиний, хто залишився. Та вони й мене шукають, щоб убити». І що ж Бог відповів йому? Бог сказав: «Я зберіг для Себе сім тисяч чоловіків, який не зігнули колін перед Ваалом». Так і тепер: є невелика група людей, яких Бог обрав, явивши милість Свою. І якщо це сталося завдяки милості Божій, то не за їхні вчинки їх обрали. Бо інакше то не була би милість. Що ж тоді? Чого прагнув народ ізраїльський, того він не знайшов, але обрані Богом досягли праведності. Решта ж зачерствіли й не стали слухати слова Божого. Як сказано у Святому Писанні: «Бог приспав їх». «Він позакривав їхні очі, щоб вони не бачили, позатикав вуха, щоб вони не чули. І так триває досі». Ось що Давид казав: «Нехай святковий їхній стіл стане наживкою і пасткою. Нехай вони впадуть і будуть покарані. Нехай затьмаряться очі їхні, щоб нічого вони не бачили. Нехай хребти позгинаються їхні назавжди під тягарем турбот». Тож я питаю: «Чи впали юдеї, спіткнувшись?» Звісно, ні! Через їхню помилку спасіння прийшло до поган, щоб у них, юдеїв, викликати ревнощі. Оскільки їхня помилка означає велике благословення для світу, а їхня втрата означає добро для поган. Тож їхнє повне прилучення до Царства Божого буде ще більшим благословенням для всього світу. А зараз я звертаюся до вас, погани, саме тому, що я — апостол, який був посланий до вас. Я надаю великого значення своїй праці, роблячи усе, що в силах моїх. Сподіваюся, що викличу ревнощі у декого із співвітчизників своїх і таким чином приведу їх до спасіння. Бог відвернувся від юдеїв, тим самим примирившись із усім світом. Тож коли Він прийме їх, що означатиме це, як не воскресіння із мертвих?

До римлян 11:1-15 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)

Тож питаю: невже Бог відкинув Свій народ? Зовсім ні! Бо і я ізраїльтянин, з нащадків Авраама, з племені Веніаміна. Не відкинув Бог Свого народу, який Він наперед пізнав. Чи ви не знаєте, що каже Писання в розповіді про Іллю? Як він скаржиться Богу на Ізраїль, кажучи: Господи, Твоїх пророків убили, Твої жертовники зруйнували, залишився я один, та й моє життя шукають. Та що каже йому Божа відповідь? — Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом. Так і в теперішній час зберігся залишок за вибором благодаті. А якщо по благодаті, то вже не по ділах, інакше благодать вже не є благодаттю; якщо ж по ділах, то це вже не благодать, інакше діло вже не є ділом. Що ж? А те, що Ізраїль, чого шукав, того не отримав; вибрані отримали, а решта затверділи. Як написано: Бог дав їм дух заціпеніння, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, до сьогоднішнього дня. І Давид каже: Хай буде їхній стіл тенетами, і пасткою, і сильцем, і відплатою їм. Хай затьмаряться їхні очі, щоб не бачили, і їхню спину назавжди зігни. Тож питаю: невже вони спіткнулися, щоб упасти? Зовсім ні! Але завдяки їхньому оступленню  — спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. Якщо ж від їхнього оступлення — багатство для світу і від їхнього зменшення — багатство для язичників, то наскільки більше буде від їхнього повного числа! А вам, язичникам, кажу: оскільки я апостол язичників, я прославляю своє служіння, щоб якось викликати ревнощі у рідних мені по плоті і спасти бодай декого з них. Якщо ж від відкинення їх — примирення світу, то що буде від прийняття їх, як не оживлення з мертвих?

До римлян 11:1-15 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)

Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? Зовсім ні! Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніяминового племени. Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що говорить Писання, де про Іллю, як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи: Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої жертівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі. Та що каже йому Божа відповідь: Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваалом колін не схилили. Також і теперішнього часу залишився останок за вибором благодаті. А коли за благодаттю, то не з учинків, інакше благодать не була б благодаттю. А коли з учинків, то це більше не благодать, інакше вчинок не є вже вчинок. Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи, як написано: Бог дав їм духа засипання, очі, щоб не бачили, і вуха, щоб не чули, аж до сьогоднішнього дня. А Давид каже: Нехай станеться стіл їхній за сітку й за пастку, і на спокусу, та їм на заплату; нехай потемніють їхні очі, щоб не бачили, хай назавжди зігнеться хребет їхній! Тож питаю: Чи ж спіткнулись вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але з їхнього занепаду спасіння поганам, щоб викликати заздрість у них. А коли їхній занепад багатство для світу, а їхнє упокорення багатство поганам, скільки ж більш повнота їхня? Кажу бо я вам, поганам: через те, що я апостол поганів, я хвалю свою службу, може як викличу заздрість у своїх за тілом, і спасу декого з них. Коли ж відкинення їх то примирення світу, то що їхнє прийняття, як не життя з мертвих?

До римлян 11:1-15 Переклад Р. Турконяка (УТТ)

Отже, я запитую: Хіба відкинув Бог Свій народ? Зовсім ні! Адже і я ізраїльтянин — з нащадків Авраама, з Веніаминового племені. Не відкинув Бог Свого народу, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що Писання каже про Іллю, коли він скаржиться Богові на Ізраїль: Господи, повбивали Твоїх пророків, порозбивали Твої жертовники, а я залишився сам; шукають і моєї душі! І що ж каже йому Бог у відповідь? Я залишив Собі сім тисяч чоловіків, які не схилились на коліна перед Ваалом. Так само і тепер, за вибором благодаті, залишився останок. Якщо ж за благодаттю, то не за ділами, бо тоді благодать вже не була б благодаттю. [А коли за ділами, то це вже не благодать, бо тоді діло вже не є ділом]. І що ж? Того, що шукає Ізраїль, він не одержав, але одержали вибрані; інші ж стали закам’янілими, як ото написано: Наслав на них Бог духа затьмарення: щоб очі не бачили і вуха щоб не чули, — аж до нинішнього дня. Давид каже: Нехай стане їхня їжа сильцем, пасткою і спокусою — на відплату їм! Хай їхні очі стануть темними, щоб не бачили, нехай їхня спина завжди буде зігнута! Отже, запитую: Чи спіткнулися вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але через їхнє падіння прийде спасіння язичникам, щоб їх самих спонукати до ревнощів. Якщо ж їхнє падіння є багатством для світу, а їхня втрата є багатством для язичників, то наскільки більшою була б їхня повнота! Кажу вам, язичникам: Оскільки я є апостол для язичників, то прославляю моє служіння; може, цим я викличу ревність своїх рідних за тілом і спасу декого з них. Бо коли їхнє відкинення є примиренням світу, то чим же є їхнє прийняття, як не життям із мертвих?

До римлян 11:1-15 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)

Глаголю ж оце: Чи вже ж відопхнув Бог людей своїх? Нехай не буде! Бо й я Ізраїльтянин, із насїння Авраамового, із роду Беняминового. Не відопхнув Бог людей своїх, котрих перше знав. Хиба не відаєте, що про Ілию глаголе писаннє? як він обертаєть ся до Бога проти Ізраїля, глаголючи: Господи, пророки Твої повбивали, і жертівнї Твої порозкидали; я зоставсь один, і шукають души моєї. Що ж глаголе йому Божа відповідь? Зоставив я собі сїм тисяч мужів, що не приклонили колїна перед Ваалом. Оттак же і в теперішнім часї єсть останок по вибору благодатї. Коли ж по благодатї, то не по дїлам; ато благодать не була б уже більш благодаттю. Коли ж по дїлам, то більш нема благодатї; ато дїло не було б уже більш дїлом. Що ж? чого шукав Ізраїль, того не осяг, а вибір осяг, инші ж ослїпли, (яко ж писано: Дав їм Бог духа дрімоти; очі, щоб не бачили, й уші, щоб не чули) до днешнього дня. І Давид глаголе: Нехай буде трапеза їх на сїть і на ловитву, і на поблазнь, і на відплату їм. Нехай оморочать ся очі їх, щоб не бачили, і хребет їх завсїди зігнутий. Глаголю й питаю тепер: Чи вони спіткнулись, щоб (на завсїди) упали? Нехай не буде! їх-то упадком і спасеннє поганам, щоб завдати їм зависти. Коли ж упадок їх багацтво сьвіту, і відпаденнє їх багацтво поган, скільки ж більше повнота їх? Вам бо, поганам, глаголю, на скільки я апостол поганам: Службу мою прославляю, чи не завдам як зависти тїлу моєму, і не спасу которих із них. Коли бо відкинуттє їх примиреннє сьвітові, що ж (буде) прийняттє, коли не життє з мертвих?