Римлян 11:1-15

Отже, я запитую: Хіба відкинув Бог Свій народ? Зовсім ні! Адже і я ізраїльтянин — з нащадків Авраама, з Веніаминового племені. Не відкинув Бог Свого народу, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що Писання каже про Іллю, коли він скаржиться Богові на Ізраїль: Господи, повбивали Твоїх пророків, порозбивали Твої жертовники, а я залишився сам; шукають і моєї душі! І що ж каже йому Бог у відповідь? Я залишив Собі сім тисяч чоловіків, які не схилились на коліна перед Ваалом. Так само і тепер, за вибором благодаті, залишився останок. Якщо ж за благодаттю, то не за ділами, бо тоді благодать вже не була б благодаттю. [А коли за ділами, то це вже не благодать, бо тоді діло вже не є ділом]. І що ж? Того, що шукає Ізраїль, він не одержав, але одержали вибрані; інші ж стали закам’янілими, як ото написано: Наслав на них Бог духа затьмарення: щоб очі не бачили і вуха щоб не чули, — аж до нинішнього дня. Давид каже: Нехай стане їхня їжа сильцем, пасткою і спокусою — на відплату їм! Хай їхні очі стануть темними, щоб не бачили, нехай їхня спина завжди буде зігнута! Отже, запитую: Чи спіткнулися вони, щоб упасти? Зовсім ні! Але через їхнє падіння прийде спасіння язичникам, щоб їх самих спонукати до ревнощів. Якщо ж їхнє падіння є багатством для світу, а їхня втрата є багатством для язичників, то наскільки більшою була б їхня повнота! Кажу вам, язичникам: Оскільки я є апостол для язичників, то прославляю моє служіння; може, цим я викличу ревність своїх рідних за тілом і спасу декого з них. Бо коли їхнє відкинення є примиренням світу, то чим же є їхнє прийняття, як не життям із мертвих?

Безплатні плани читання та молитовні роздуми до Римлян 11:1-15