Вiд Луки 8:22-56
Вiд Луки 8:22-56 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Одного дня було так, що Ісус сів у човен разом зі Своїми учнями й мовив до них: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!» І вони вирушили. Поки вони пливли, Ісус заснув, а на озеро налетів штормовий вітер. Човен почав наповнюватися водою. Учні розбудили Ісуса зі словами: «Господи, Господи, ми гинемо!» Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям вгамуватися. Вітер вщух, і на озері запала тиша. А Ісус звернувся до Своїх учнів: «Де ваша віра?» Та вони були налякані й збентежені, й питали один одного: «Хто ж це Такий, що навіть вітер й води підкоряються Йому?» І припливли вони до землі Ґерасинської, що на протилежному березі озера від Ґалилеї. Тільки-но Ісус зійшов з човна, як один чоловік з того міста зустрів Його. Він був одержимий нечистим духом. Тривалий час він не носив одягу й не жив у будинку, а жив серед гробниць. Побачивши Ісуса, одержимий упав долілиць перед Ним, а потім голосно закричав: «Що Тобі треба від мене, Ісусе, Сину Господа Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене». Ісус звелів нечистому духові вийти з того чоловіка. Нечистий часто хапав його, та коли це траплялося, то доводилося заковувати його в кайдани та ланцюги й тримати під вартою. Та щоразу він рвав ланцюги й трощив кайдани і, гнаний бісом, тікав у безлюдні місця. Тож Ісус запитав його: «Як тебе звати?» І той відповів: «Легіон», — бо багато бісів вселилося в того чоловіка. Вони благали Ісуса не виганяти їх у безодню. Неподалік на узвишші паслося велике стадо свиней. Тож біси благали Ісуса дозволити їм переселитися у свиней, й Ісус їм дозволив. Тож нечисті духи залишили чоловіка і вселилися в свиней. Тоді стадо кинулося з крутого берега в озеро й потонуло. Коли свинопаси, які доглядали за стадом, побачили, що сталося, то побігли геть і розповіли про все по місту й околицях. І люди сходилися, щоб подивитися, що сталося. Вони прийшли до Ісуса й, побачивши того біснуватого біля Його ніг одягненим і при здоровому глузді, дуже злякалися. Свідки розповіли їм, як одержимий бісом був зцілений. То всі люди землі Ґерасинської попросили Ісуса залишити їх, бо великий страх охопив їх. Тоді Він увійшов у човен, щоб повернутися до Ґалилеї, а чоловік, з якого вийшли нечисті духи, благав Ісуса узяти його з Собою. Та Ісус відіслав його зі словами: «Повертайся додому й розкажи всім, що Бог зробив для тебе». І чоловік пішов, по цілому місту розповідаючи про те, що Ісус зробив для нього. Коли Ісус повернувся до Ґалилеї, великий натовп вітав Його. Саме тоді прийшов голова синагоги на ймення Яїр. Він упав до Ісусових ніг і благав піти до нього додому, оскільки там помирала його єдина дочка, якій було дванадцять років. І коли Ісус йшов з Яїром, величезний натовп з усіх сторін щільно оточував Його. У натовпі була жінка, яка вже дванадцять років страждала від кровотечі. Вона витратила все, що мала, на лікарів, та ніхто з них не зміг допомогти їй. Жінка підійшла ззаду до Ісуса й торкнулася краю Його плаща. Тієї ж миті кровотеча припинилася. Ісус запитав: «Хто це торкнувся Мене?» Оскільки всі відмовлялися, Петро відповів: «Господи, натовп зусібіч напирає на Тебе і тисне». Та Ісус сказав: «Хтось торкнувся Мене, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене». Коли жінка зрозуміла, що їй не вдасться залишитися непоміченою, затремтіла і впала долілиць перед Ісусом. Перед усіма присутніми вона сказала, чому торкнулася Його і як миттю одужала. Ісус сказав їй: «Дочко, віра твоя зцілила тебе! Йди з миром». Поки Ісус ще говорив, чоловіки прийшли з дому Яїра й сказали йому: «Твоя дочка померла. Навіщо турбувати Учителя?» Та Ісус почув ці слова й мовив до Яїра: «Не бійся. Лиш вір, і вона одужає». Прийшовши до дому, Ісус нікому не дозволив заходити з Ним, крім Петра, Іоана, Якова та батьків дитини. Усі присутні плакали й сумували за дівчинкою. Ісус мовив: «Не плачте! Вона не померла, а просто спить». Та люди почали насміхатися з Нього, знаючи, що вона таки померла. Тоді Ісус узяв її за руку й мовив: «Дівчинко, вставай!» Дух її повернувся в тіло, і вона тут же підвелася. Ісус звелів нагодувати дівча. Батьки дівчинки були приголомшені тим великим дивом, але Ісус наказав їм, щоб нікому не розповідали про те, що сталося.
Вiд Луки 8:22-56 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Одного дня Він сів зі Своїми учнями в човен і сказав їм: Перепливімо на той бік озера. I вони відпливли. Коли ж вони пливли, Він заснув. I піднялася буря на озері, і їх заливало водою, і вони були в небезпеці. Вони, підійшовши, розбудили Його і сказали: Наставнику, Наставнику, ми гинемо! Він же встав і заборонив вітру й розбурханій воді, і вони ущухли, і настала тиша. I сказав їм: Де ваша віра? Вони ж, злякавшись, здивувалися й казали один одному: Хто ж це такий, що і вітрам наказує, і воді і вони слухаються Його? Припливли вони в Гадаринську землю, що навпроти Галілеї. Коли ж Iсус вийшов на берег, назустріч Йому вийшов якийсь чоловік із міста, який був одержимий бісами з давнього часу, і не одягався в одяг, і жив не в домі, а в гробницях. Побачивши Iсуса, він закричав, і впав перед Ним, і сказав гучним голосом: Що Тобі до мене, Iсусе, Сину Бога Всевишнього?! Прошу Тебе: не муч мене! (Бо Iсус наказав нечистому духу вийти з цього чоловіка, тому що той багато разів оволодівав ним, і його зв’язували ланцюгами й кайданами і стерегли, та він розривав пута, і біс гнав його в пустелі). Iсус запитав його: Як тебе звати? Той сказав: Легіон, — бо в нього увійшло багато бісів. I вони стали благати Його, щоб не наказував їм іти в безодню. А там на горі паслося чимале стадо свиней, і біси стали благати Його, щоб дозволив їм увійти в них. I Він дозволив їм. I біси вийшли з того чоловіка і увійшли в свиней, і стадо кинулося з кручі в озеро і потонуло. Пастухи, побачивши, що сталося, втекли, побігли й розповіли про це в місті і в селах. I люди вийшли подивитися, що сталося. Прийшли вони до Iсуса і побачили, що чоловік, з якого вийшли біси, сидить біля Iсусових ніг, одягнений і при своєму розумі; і злякалися. Ті ж, що бачили, розповіли їм про те, як зцілився біснуватий. I весь народ Гадаринської околиці попросив Його піти від них, тому що вони були охоплені великим страхом. I Він сів у човен і поплив назад. Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним, та Iсус відіслав його, сказавши: Вертайся додому і розказуй, скільки зробив для тебе Бог. I той пішов і розголошував по всьому місту, скільки зробив для нього Iсус. Коли ж Iсус вернувся, народ радо прийняв Його, бо всі чекали Його. I ось прийшов чоловік на ім’я Яір (а він був начальником синагоги) і, впавши Iсусу в ноги, став благати Його увійти до нього в дім, тому що в нього була єдина дочка років дванадцяти, і та помирала. Коли ж Він ішов, народ тіснив Його. I ось жінка, у якої дванадцять років була кровотеча, яка витратила на лікарів увесь прожиток і жодним не могла бути вилікувана, підійшла ззаду й доторкнулася до краю Його одягу — і відразу кровотеча в неї зупинилася. Iсус сказав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі заперечували, Петро й ті, що були з ним, сказали: Наставнику, Тебе оточує й тіснить народ, і Ти кажеш: Хто доторкнувся до Мене? Та Iсус сказав: Хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув, як з Мене вийшла сила. Жінка, побачивши, що не втаїлася, підійшла з тремтінням і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як відразу одужала. Він же сказав їй: Підбадьорся, дочко! Твоя віра уздоровила тебе. Iди з миром. Ще Він говорив, як приходить хтось від начальника синагоги і каже йому: Твоя дочка померла; не турбуй Учителя. Та Iсус, почувши це, сказав йому у відповідь: Не бійся, тільки вір, і вона одужає. Увійшовши в дім, Він не дозволив нікому увійти, крім Петра, Якова, Iоана та батька і матері дитини. Усі ж плакали й голосили за нею. Та Він сказав: Не плачте, вона не померла, а спить. I вони сміялися з Нього, знаючи, що вона померла. Він же, виславши всіх, узяв її за руку і вигукнув: Дівчино, устань! I її дух повернувся, і вона відразу встала; і Він наказав, щоб їй дали їсти. I її батьки були вражені, а Він наказав їм нікому не розповідати про те, що сталося.
Вiд Луки 8:22-56 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили. А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають? І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах. А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене! Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: Як тобі на ім’я? І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили. І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались... Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий. І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його. Аж ось прийшов муж, Яір на ім’я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене... А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі! Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя! Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона. Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить! І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти. І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.
Вiд Луки 8:22-56 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Сталося, що одного дня Він та Його учні ввійшли до човна, і Він сказав їм: Перепливімо на другий бік озера! І вони відпливли. Коли вони пливли, Ісус заснув. І здійнялася на озері буря з вітром; вода заливала їх, і вони були в небезпеці. Тож вони підійшли й розбудили Його, кажучи: Учителю, Учителю, ми гинемо! А Він, підійнявшись, наказав бурі й хвилям, — і вони стихли, і настала тиша. Він же сказав їм: Де ваша віра? Злякавшись, вони дивувалися і говорили один одному: Ким же є Він, що й вітрам наказує, і воді, а вони слухають Його? І припливли вони до землі Герасинської, яка напроти Галилеї. А коли Він ступив на суходіл, зустрів їх один чоловік із міста, якого впродовж багатьох років мучили демони: він не носив одягу і мешкав не в домі, а в гробницях. Побачивши Ісуса, він вигукнув, припав до Нього і гучним голосом прокричав: Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч Ти мене! Бо Ісус наказав нечистому духові вийти з того чоловіка. Тривалий час він хапав його, — його в’язали залізними ланцюгами й путами, стерегли, але він розривав кайдани, будучи гнаний бісом по пустелях. Ісус його запитав, [кажучи]: Як тебе звати? Той відповів: Легіон! Бо багато бісів увійшло в нього. І просили Його, щоб не наказував їм іти до безодні. А було там велике стадо свиней, яке паслося на горі. І вони благали Його, щоб наказав їм увійти в них. І Він дозволив їм. Біси ж, вийшовши із чоловіка, перейшли у свиней. І кинулося стадо з кручі в озеро, і утопилося. А пастухи, побачивши те, що сталося, повтікали й сповістили в місті й по селах. І люди вийшли побачити те, що сталося; вони прийшли до Ісуса і знайшли чоловіка, з якого вийшли біси: він сидів одягнений, при розумі, біля ніг Ісуса — і налякалися, бо ті, які бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. І попросили Його всі люди Герасинської землі відійти від них, бо були охоплені великим страхом. Він увійшов до човна й повернувся. Той же чоловік, з якого вийшли біси, просив Його, щоби бути з Ним. Та Він відіслав його, кажучи: Повернися до свого дому й розкажи, що для тебе зробив Бог. І він пішов, розголошуючи по всьому місту, що зробив для нього Ісус. Коли ж Ісус повернувся, натовп зустрів Його, бо всі чекали на Нього. І ось прийшов чоловік на ім’я Яір, який був старшим у синагозі. Він, припавши до ніг Ісуса, благав Його зайти до його дому, бо мав єдину дочку, років зо дванадцять, і вона помирала. Коли Він ішов, натовп тіснив Його. А жінка, яка хворіла на кровотечу дванадцять років, котра віддала лікарям усе майно, однак ніхто не міг її вилікувати, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю Його одягу. І вмить спинилася її кровотеча. А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялися, Петро [і ті, хто з ним], сказали: Наставнику, люди товпляться навколо Тебе і тіснять, [а Ти питаєш: Хто той, який доторкнувся до Мене?] Ісус же сказав: Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене. А жінка, побачивши, що не втаїться, з тремтінням підійшла і впала перед Ним, розповідаючи перед усім народом, чому вона доторкнулася до Нього і як умить стала здоровою. Він же сказав їй: Дочко, віра твоя спасла тебе; іди в мирі! Коли він ще говорив, прийшов хтось від старшого синагоги, кажучи [йому]: Твоя дочка померла; не турбуй Учителя! А Ісус, почувши це, відповів: Не бійся, тільки віруй, і вона буде здорова! Прийшовши в дім, Він нікому не дозволив з Ним увійти, тільки Петрові, Іванові, Якову та батькові й матері дитини. Усі плакали й голосили над нею. Він же сказав: Не плачте, вона не померла, але спить! Та вони почали глузувати з Нього, бо знали, що вона померла. А Він, [вигнавши всіх і] взявши її за руку, сказав: Дівчино, встань! І повернувся до неї дух, і вона вмить воскресла. І звелів Ісус дати їй їсти. Її батьки були сильно вражені, та Він наказав нікому не розповідати про те, що сталося.
Вiд Луки 8:22-56 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його; й рече до них: Попливемо на той бік озера. І відчалили. Як же плили, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї. Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й з'пинились, і настала тишина. Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його? І переплили в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї. Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах. Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив. Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в залїза та пута, й стережено; й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню. Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него. І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню. Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм. Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув. Побачивши ж пастухи, що сталось, повтїкали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах. Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались. Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий. І благав Його ввесь народ околицї Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх; Він же, ввійшовши в човен, вернув ся. Благав же Його чоловік, з котрого вийшли біси, щоб бути з Ним; відпустив же його Ісус, глаголючи: Вернись до дому твого та розкажи, скільки зробив тобі Господь. І пійшов він по всьому городу, проповідуючи, скільки зробив йому Ісус. Стало ся ж, як вернувсь Ісус, прийняв Його народ: всї бо дожидали Його. І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його. Бо дочка єдина була в него лїт дванайцяти, і та вмирала. Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него; і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись, і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її. І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене? Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене. Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз. Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм. Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя. Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся. Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр. Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить. І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла. Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань. І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти. І дивувались родителї її; Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.