Вiд Луки 18:1-17
Вiд Луки 18:1-17 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Ісус розповів їм притчу, щоб навчити їх, що треба постійно молитися й не втрачати надії. Він сказав: «В одному місті був собі суддя, який Бога не боявся та й людей не поважав. У той час була там собі вдова. Вона все ходила до судді й просила: „Захисти мене від мого супротивника!” І тривалий час він не хотів її захищати. Та якось сказав собі: „Навіть опріч те, що я не боюся Бога й не поважаю людей, все ж через те, що ця вдова набридає мені, я допоможу їй, щоб не ходила й не докучала більше”». І запитав тоді Господь: «Чули, що сказав той неправедний суддя? То чи ж не візьме Бог під захист цих обраних, що день і ніч кличуть Його? Чи ж баритиметься Він з допомогою їм? Повірте, Він швидко візьме їх під Свій захист. Однак, коли прийде Син Людський, то чи знайде Він віруючих в Господа на землі?» Для тих, хто був переконаний у своїй праведності й на інших дивився зверхньо, Ісус розповів таку притчу: «Двоє чоловіків прийшли до храму помолитися. Один був фарисеєм, другий — збирачем податків. Фарисей стояв один і так молився: „О Боже, дякую Тобі за те, що я не такий, як інші — розбійники, шахраї та розпусники або навіть, як отой збирач податків. Я пощуся двічі на тиждень, сплачую десятину з усіх своїх прибутків”. А збирач податків стояв віддалік і, навіть не підводячи очей до неба, він покірливо промовляв: „О Боже, змилуйся наді мною, грішником!” Повірте, цей чоловік, а не той перший, пішов додому з прощеними гріхами. Бо кожен, хто намагається піднестися, буде принижений, а кожен принижений буде піднесений». Деякі люди привели до Ісуса малих дітей, аби Він, поклавши на них руки, благословив їх. Коли Його учні побачили це, вони почали дорікати їм. Але Ісус сказав: «Пустіть дітей до Мене і не зупиняйте їх, бо Царство Боже належить таким, як вони. Істинно кажу вам: хто не приймає Царство Боже так же щиро, як мала дитина, той ніколи в нього не ввійде».
Вiд Луки 18:1-17 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Розказав їм і притчу про те, що треба завжди молитись і не падати духом, кажучи: В одному місті був суддя, який Бога не боявся і людей не стидався. У тому ж місті була вдова, яка ходила до нього й казала: Захисти мене від мого противника. Він деякий час не хотів, а після цього сказав у собі: Хоч я і Бога не боюсь і людей не стидаюсь, та оскільки ця вдова турбує мене, захищу її, щоб вона більше не приходила і не муляла мені очі. I Господь сказав: Послухайте, що каже неправедний суддя. А Бог хіба не подасть захист Своїм вибраним, що волають до Нього день і ніч, і зволікатиме захистити їх? Кажу вам, що скоро подасть їм захист. Та коли прийде Син Людський, чи знайде віру на землі? Розказав і тим, які надіялися на себе, що вони праведні, і зневажали інших, таку притчу: Два чоловіки прийшли в Храм помолитися: один фарисей, а інший митник. Фарисей став і так про себе молився: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди: грабіжники, неправедні, перелюбники чи як оцей митник. Я пощуся двічі на тиждень, даю десятину з усього, що отримую. А митник, стоячи вдалині, не смів навіть очей підняти до неба, а бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене, грішника! Кажу вам: цей пішов додому виправданим, а не той; бо кожен, хто підносить себе, буде понижений, а хто понижує себе, буде піднесений. Приносили до Нього й немовлят, щоб Він доторкнувся до них, та учні, побачивши це, заборонили їм. Та Iсус, покликавши їх, сказав: Пустіть дітей приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже. Iстинно вам кажу: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде в нього.
Вiд Луки 18:1-17 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І Він розповів їм і притчу про те, що треба молитися завжди, і не занепадати духом, говорячи: У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився. У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника! Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що вдовиця оця докучає мені, то візьму в оборону її, щоб вона без кінця не ходила, і не докучала мені. І промовив Господь: Чи чуєте, що говорить суддя цей неправедний? А чи ж Бог в оборону не візьме обраних Своїх, що голосять до Нього день і ніч, хоч і бариться Він щодо них? Кажу вам, що Він їм незабаром подасть оборону! Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?... А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться. До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли. А Ісус їх покликав та й каже: Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, бо таких Царство Боже. Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде!
Вiд Луки 18:1-17 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Він розповів їм притчу, що треба завжди молитися і не занепадати духом, кажучи: В якомусь місті був один суддя, який Бога не боявся і людей не соромився. Була в тому місті й вдова, яка приходила до нього й говорила: Захисти мене від мого супротивника! А він певний час не хотів, та згодом сказав собі: Хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що мені докучає ця вдова, захищу її, щоб не приходила й не надокучала мені! І промовив Господь: Слухайте, що каже неправедний суддя. То хіба Бог не захистить вибраних Своїх, які кличуть до Нього день і ніч? Чи буде Він зволікати щодо них? Кажу вам: Він оборонить їх негайно! Однак, як прийде Людський Син, то чи знайде Він віру на землі? А для тих, які надіються на себе, ніби вони праведні й за ніщо мають інших, розповів таку притчу: Два чоловіки ввійшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митник. Фарисей, ставши, про себе так молився: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, — грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митник; я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю. А митник, здалека стоячи, не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, промовляючи: Боже, будь милосердний до мене, грішного! Кажу вам, що цей повернувся до свого дому оправданий більше, ніж той, бо кожний, хто підноситься, — буде понижений, а хто себе понижує, — піднесений буде! Приносили ж до Нього й немовлят, щоби до них доторкнувся; учні, побачивши, забороняли їм. А Ісус покликав їх, та й каже: Пустіть дітей, хай приходять до Мене, не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже! Запевняю вас: хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не ввійде до нього!
Вiд Луки 18:1-17 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати, глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся. Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм. І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь, то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї. Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже! Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них? Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї? Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю: Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник. Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю. А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному. Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору. Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм. Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже. Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.
