Буття 8:1-22

Поділитись

Буття 8:1-22 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)

Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати. І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба. Тоді вода, що покривала землю, почала поступово спадати й через сто п’ятдесят днів, сімнадцятого дня сьомого місяця ковчег зупинився, торкнувшись вершин біля Араратських гір. Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір. Сорок днів по тому Ной відчинив вікно, яке він зробив у ковчезі, й випустив крука. Той літав взад і вперед, аж доки не висохла земля. Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега. Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба. Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі. І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього. Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха. На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла. Бог тоді мовив до Ноя: «Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми. І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю». І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками. І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм. І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі. І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив. І поки земля існуватиме, на ній завжди буде час сівби і жнив, завжди існуватиме холод і спека, літо і зима, день і ніч».

Буття 8:1-22 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)

І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась. І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився. І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п’ятидесяти днях. А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських. І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки. І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив. І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі. І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі. Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її. І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав. І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі. І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась. І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі! А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля. І промовив Ноєві Господь, кажучи: Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої. Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються. І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його. Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони. І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був. Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!

Буття 8:1-22 Переклад Р. Турконяка (УТТ)

І згадав Бог Ноя, усіх звірів, усю худобу, усіх птахів і всіх плазунів, які були з ним у ковчезі, тож навів Бог вітер на землю, — і вода спинилася: джерела безодні та загати небесні закрилися, і дощ перестав лити з неба. Вода почала спадати й сходити із землі, — після ста п’ятдесяти днів почала спадати та зменшуватися вода. А сьомого місяця, двадцять сьомого дня місяця ковчег сів на Араратських горах. Вода ж, відступаючи, спадала до десятого місяця. А одинадцятого місяця, першого дня місяця, з’явилися вершини гір. І сталося, що після сорока днів відчинив Ной віконце ковчега, яке зробив, і випустив крука, щоби побачити, чи відступила вода. І вилетівши, той не повернувся, доки не висохла вода наповерхні землі. А після нього він послав голубку, щоби побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. Та голубка, не знайшовши спочинку для своїх ніг, повернулася до нього, до ковчега, бо вода була на всій поверхні всієї землі; простягнувши свою руку, він узяв і впустив її до себе в ковчег. Почекавши ще наступних сім днів, він знову послав голубку з ковчега; під вечір голубка повернулася до нього, вона мала у своєму дзьобі оливкову галузку з листям. Тож дізнався Ной, що зійшла вода із землі. І, почекавши ще інших сім днів, знову послав голубку, і вона вже більше до нього не повернулася. І сталося на шістсот першому році життя Ноя, першого місяця, першого дня місяця: зійшла вода із землі. Тож розкрив Ной верх ковчега, якого зробив, і побачив, що зійшла вода з поверхні землі. А другого місяця, двадцять сьомого дня місяця земля висохла. І звернувся Господь Бог до Ноя, кажучи: Вийдіть з ковчега: ти, твоя дружина, твої сини і дружини твоїх синів із тобою! І всіх звірів, які з тобою, кожну істоту — від птахів аж до худоби, і всіх плазунів, які повзають по землі, — виведи із собою. Тож зростайте і розмножуйтеся на землі. І вийшов Ной та його дружина, його сини та дружини його синів із ним, і всі звірі, уся худоба, усякий птах і всякий плазун, який рухається по землі: за своїм родом вони вийшли з ковчега. І збудував Ной жертовник Богові. Він узяв з усієї чистої худоби та з усіх чистих птахів і приніс всепалення на жертовнику. І сприйняв Господь Бог приємний запах, і сказав Господь Бог, розкаявшись: Не буду більше проклинати землю через діла людей, бо розум людини пильно звернений до зла змолоду; тому більше не знищуватиму кожну живу істоту, так, як Я вчинив. У всі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо і весна, день і ніч не припиняться.

Буття 8:1-22 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)

І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати. І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба. І вертались води з землї без перестану, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати. І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій. І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах. І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив. І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї. Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду. Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї. І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег. І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега. І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се - оливний листок у неї в дзьобочку. І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного. І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї. І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї. І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се - вид земний уже сухий, А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла. І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи: Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою. І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою; і плодїтесь і намножуйтесь на землї. І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним. Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега. І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник. І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив. Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.