Дiї 27:27-44
Дiї 27:27-44 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля. Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять метрів. Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день. Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля. Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку». Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен. Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли. Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови». Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти. Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли. Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ. Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель. А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати. Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега. Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі. Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти. Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші. А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.
Дiї 27:27-44 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Коли настала чотирнадцята ніч, відколи ми носилися в Адріатичному морі, близько півночі моряки стали здогадуватися, що до них наближається якась земля. Опустивши лот , вони виявили двадцять морських сажнів; трохи пропливши, знову опустили лот і виявили п’ятнадцять сажнів. Боячись, щоб нам не натрапити на скелясті місця, вони кинули з корми чотири якорі і чекали настання дня. Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спускали на море човен, вдаючи, ніби хочуть кинути з носа якорі, Павло сказав сотнику й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватись. Тоді воїни перерубали мотузки човна і дали йому впасти. До того, як мав настати день, Павло став вмовляти всіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, відколи ви, чекаючи, залишаєтесь без їжі і нічого не приймаєте. Тому благаю вас прийняти їжу, бо це послужить для збереження вашого життя; бо ні в кого з вас і волосина з голови не впаде. Сказавши це, він узяв хліб, подякував перед усіма Богові і, розламавши, почав їсти. Тоді всі підбадьорились і самі прийняли їжу. А всіх нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ. Наситившись їжею, вони стали полегшувати корабель, викидаючи в море пшеницю. Коли ж настав день, то вони не впізнавали землі, зате помітили якусь затоку з берегом, на який і вирішили, якщо можна, вигнати корабель. Піднявши якорі, вони пустилися в море, одночасно розв’язавши мотузки стерен, і, піднявши за вітром мале вітрило, взяли курс на берег. Натрапивши на косу, вони посадили корабель на мілину, і ніс загруз і залишився нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль. Воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто, випливши, не втік. Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і наказав тим, що вміють плавати, першими стрибати в море й виходити на берег; а решті пливти кому на дошках, а кому на чомусь від корабля. Таким чином усі врятувалися на берег.
Дiї 27:27-44 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від’їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п’ятнадцять. І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день. А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть, то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете! Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти. А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина! А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти. Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати. А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість. І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем. Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв’язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега. Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль... Вояки ж були змовилися повбивати в’язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік. Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили, а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
Дiї 27:27-44 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі. І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів. А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день. Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі, Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися! Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти. А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши. Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде. Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти. Тоді всі підбадьорилися і почали вживати їжу. Було нас усіх на кораблі двісті сімдесят шість душ. Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море. А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем. Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега. Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль. Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік. Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега, а інші — хто на дошках, хто на уламках з корабля. І сталося так, що всі врятувалися на землю.
Дiї 27:27-44 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля; і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять. І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня. Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу, сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся. Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти. Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши. Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови. Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти. Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу. Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ. А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море. Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем. І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега. Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь. Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк. Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю, а остальнї, - хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всї спаслись на землю.