Дiї 23:1-35
Дiї 23:1-35 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Павло подивився на членів Синедріону і сказав: «Браття, досі я жив перед Богом із чистою совістю і завжди робив тільки те, що вважав праведним». Первосвященик Ананія звелів тим, хто стояв поруч із Павлом, ударити його по губах. Тоді Павло сказав йому: «Бог покарає тебе! Ти, неначе брудна стіна, яку побілили, аби приховати гидоту. Хіба не на те тебе тут посаджено, щоб ти судив мене за Законом Мойсея? А ти всупереч Закону наказуєш, щоб мене били». Ті, хто стояли поруч із Павлом, вигукнули: «Як ти наважився образити Божого первосвященика?» Та Павло відповів: «Браття, я не знав, що то є первосвященик. Адже сказано: „Не говори погано про правителя народу твого”». Коли Павло зрозумів, що частина присутніх — саддукеї, а ще частина — фарисеї, він вигукнув до членів Синедріону: «Браття, я сам із фарисеїв, син фарисея! А судять мене за те, що маю надію на воскресіння із мертвих». І коли він сказав це, то виникла незгода між фарисеями та саддукеями, і громада розділилася. (Саддукеї не визнають ні воскресіння, ні Ангелів, ні духів, а фарисеї в усе це вірять). Здійнявся страшенний галас, і деякі фарисейські книжники підвелися й гаряче почали сперечатися. Вони твердили: «Ми не бачимо, щоб чоловік цей зробив щось лихе. Може й справді дух чи Ангел говорив до нього». Суперечка ставала все запеклішою і згодом переросла в бійку. Тоді командир злякався, що Павла можуть роздерти на шматки, і наказав воїнам спуститися й відвести його до фортеці. Наступної ночі прийшов до Павла Господь і сказав: «Будь мужнім. Бо так, як свідчив ти про Мене в Єрусалимі, так само мусиш свідчити і в Римі». Наступного ранку, юдеї змовились і заприсягнулися, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. Тих, хто брав участь у змові було понад сорок чоловік. Вони пішли до головних священиків і старійшин й сказали: «Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. Отож ви й Синедріон пошліть запит до командира. Нехай знову приведуть Павла сюди, ніби для того, щоб іще раз розглянути справу більш детально, а ми підготуємось і вб’ємо його ще до того, як його сюди доставлять». Але син Павлової сестри, почувши про цю змову, пробрався до фортеці та й розказав про все Павлові. Павло покликав одного з офіцерів і сказав: «Відведи цього юнака до начальника, він має щось йому розповісти». Той узяв хлопця й, відвівши його до начальника, сказав: «Ув’язнений Павло покликав мене й попросив, щоб я привів цього юнака до тебе, бо він хоче тобі щось розповісти». Начальник узяв хлопця за руку і, відвівши убік, запитав: «Що ти хотів розповісти мені?» Тоді юнак сказав: «Юдеї змовилися, що проситимуть тебе привести завтра Павла до Синедріону, буцімто для того, щоб вони розглянули його справу уважніше. Але не дай їм себе переконати, бо більше сорока чоловік будуть чекати на нього в засідці. Вони поклялися не їсти й не пити, доки не вб’ють Павла. І тепер вони вже напоготові, тільки й чекають твоєї згоди». Начальник відпустив юнака, застерігши: «Гляди, нікому не кажи, що ти попередив мене про це». Потім він покликав двох своїх офіцерів і наказав: «О дев’ятій годині вечора ми вирушаємо до Кесарії. Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті списоносців, а також коней для Павла, аби перепровадити його живим до правителя Фелікса». Він написав Феліксу такого листа: «Клавдій Лісій шле вітання вельмишановному правителю Феліксові. Юдеї схопили цього чоловіка і мало його не вбили, але дізнавшись, що він є римським громадянином, я з воїнами прийшов і врятував його. Оскільки я хотів дізнатися, з якої саме причини його звинувачують, то й відвів його до юдейського Синедріону. Я з’ясував, що їх звинувачення пов’язані зі спірними питаннями про їхній Закон. За цим чоловіком немає провини, яка б вимагала смерті або ув’язнення. Коли ж мене повідомили, що проти цього чоловіка готується змова, то я одразу ж направив його до тебе й наказав, щоб ті, хто його звинувачує, зробили це в твоїй присутності». І воїни виконали наказ. Вони взяли Павла і вночі привели його в Антипатриду. Наступного дня вершники залишилися із Павлом і супроводжували його до Кесарії, а решта повернулася до фортеці. Коли вершники прибули до Кесарії, вони віддали листа правителю Феліксу й передали йому Павла. Той прочитав листа й запитав Павла, з якої він провінції. І дізнавшись, що той із Кілікії, сказав: «Я вислухаю тебе в присутності тих, хто тебе звинувачує». Він наказав стерегти Павла в палаці Ірода.
Дiї 23:1-35 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Павло, спрямувавши погляд на Синедріон, сказав: Мужі-браття! Я по всій добрій совісті жив перед Богом до цього дня. Та первосвященник Ананія наказав тим, що стояли біля нього, бити його по вустах. Тоді Павло сказав йому: Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити мене за Законом, а всупереч Закону наказуєш бити мене! Ті, що стояли поруч, сказали: Первосвященника Божого лаєш? Павло сказав: Я не знав, брати, що він первосвященник, бо написано: Начальника твого народу не лихослов. Павло, зрозумівши, що одна частина присутніх — садукеї, а інша — фарисеї, вигукнув у Синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, син фарисея; за надію і воскресіння мертвих мене судять! Коли він сказав це, між фарисеями й садукеями виникла сварка, і зібрання розділилося. Бо садукеї кажуть, що немає ні воскресіння, ні ангелів, ні духів, а фарисеї визнають і те, і інше. Піднявся великий крик, і книжники з частини фарисеїв устали й почали сперечатися, кажучи: Ми не знаходимо ніякого зла в цьому чоловікові; якщо ж дух чи ангел говорив до нього, то не будемо боротися з Богом. А оскільки сварка стала великою, то тисяцький, побоюючись, щоб вони не розірвали Павла, наказав воїнам спуститися, взяти його з-поміж них силою і відвести у фортецю. Наступної ночі Господь став перед ним і сказав: Дерзай, Павле, бо як ти засвідчив про Мене в Єрусалимі, так маєш засвідчити і в Римі. Коли настав день, деякі з іудеїв вступили у зговір і закляли себе, кажучи, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють Павла. Було ж більше сорока тих, які вчинили цю змову. Вони, прийшовши до первосвященників і старійшин, сказали: Ми закляли себе клятвою нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. Тож тепер ви із Синедріоном дайте знати тисяцькому, щоб завтра привів його до вас, ніби ви хочете докладніше розглянути його справу, а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його. Коли ж про цю засідку почув син Павлової сестри, він пішов і, увійшовши у фортецю, розповів про це Павлові. Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має щось розповісти йому. Той узяв його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло покликав мене і попросив привести до тебе цього юнака, який має щось сказати тобі. Тисяцький, узявши його за руку, відійшов убік і запитав: Що ти маєш розповісти мені? Той сказав: Іудеї змовилися попросити тебе, щоб ти завтра привів Павла в Синедріон, ніби вони хочуть дещо докладніше розпитати про нього. Але ти не вір їм, бо йому влаштували засідку більше сорока чоловік із них, які закляли себе, що не будуть ні їсти, ні пити, доки не вб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи від тебе обіцянки. Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши нікому не розказувати, «що ти повідомив про це мене». І, покликавши двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб із третьої години ночі вони пішли до Кесарії. І дайте в’ючних тварин, щоб посадити Павла і благополучно привести його до правителя Фелікса. І написав лист такого змісту: Клавдій Лісій вельмишановному правителю Феліксу — вітаю! Цього чоловіка, схопленого іудеями і трохи не вбитого ними, я, прийшовши з воїнами, визволив його, дізнавшись, що він римський громадянин. Бажаючи взнати вину, за яку вони обвинувачують його, я привів його в їхній Синедріон і виявив, що його обвинувачують у питаннях їхнього Закону, але ніякого обвинувачення, вартого смерті чи кайданів, він не має. Коли ж мені повідомили, що іудеї збираються влаштувати змову проти цього чоловіка, я відразу послав його до тебе, наказавши й обвинувачам говорити проти нього перед тобою. Бувай здоров! Тож воїни згідно з даним їм наказом взяли Павла і відвели вночі в Антипатриду. А наступного дня, залишивши вершників іти з ним, повернулися у фортецю. Ті ж, прийшовши в Кесарію і вручивши лист правителю, представили йому і Павла. Правитель, прочитавши лист, спитав, з якої він провінції, і, дізнавшись, що з Кілікії, сказав: Я вислухаю тебе, коли прийдуть і твої обвинувачі. І наказав стерегти його в преторії Ірода.
Дiї 23:1-35 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І вп’явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням! Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по устах. Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону? А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш? І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов. І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять! Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба. Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають. І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові. А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю. А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі! А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб’ють! А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока. І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб’ємо Павла! Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його... Як зачув же сестрінець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у фортецю, і Павла завідомив. Павло ж зараз покликав одного з сотників, та й сказав: Цього юнака запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати. Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: Павло в’язень покликав мене, і просив запровадити до тебе цього юнака, що має тобі щось сказати. І взяв тисяцький того за руку, і набік відвів і спитав: Що ти маєш звістити мені? А той розповів: Змову склали юдеї, просити тебе, щоб ти взавтра до синедріону Павла припровадив, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього. Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву склали ні їсти, ні пити, аж доки його не заб’ють... І тепер он готові вони, і чекають твого приречення. Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши йому не розповідати ані одному, що мені ти це виявив. І він закликав котрихсь двох із сотників, і наказа: Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотчиків сімдесят, та дві сотні стрільців. Приготуйте також в’ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фелікса. І листа написав він такого ось змісту: Клавдій Лісій намісникові вседостойному Феліксові поздоровлення! Цього мужа, що його юдеї схопили були та хотіли забити, урятувава я, із вояками прийшовши, довідавшися, що він римлянин. І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржали, та й привів був його до їхнього синедріону. Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Закону, і що провини не має він жадної, вартої смерти або ланцюгів. Як донесли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позивальникам, щоб перед тобою сказали, що мають на нього. Будь здоровий! Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла, і вночі попровадили в Антипатриду. А другого дня, полишивши кіннотчиків, щоб ішли з ним, у фортецю вони повернулись. А ті прибули в Кесарію, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним. Намісник листа прочитав і спитав, із якого він краю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив: Я тебе переслухаю, як прийдуть і твої позивальники. І звелів стерегти його в Іродовому преторії.
Дiї 23:1-35 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Поглянувши на синедріон, Павло сказав: Мужі-брати, я до цього дня служив Богові з усієї доброї совісті! Та первосвященик Ананій наказав своїм прислужникам бити його в уста. Тоді Павло сказав йому: Бог тебе битиме, стіно побілена! Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, а наказуєш, переступаючи Закон, бити мене! А прислужники сказали: Ти докоряєш первосвященикові Божому? Павло ж промовив: Не знав я, брати, що це первосвященик, адже написано, що начальника свого народу не лихословитимеш! Зрозумівши, що одна частина тут — садукеї, а друга — фарисеї, Павло вигукнув у синедріоні: Мужі-брати, я ж фарисей, син фарисеїв! За надію на воскресіння мертвих мене судять! Як тільки він це промовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і збори поділилися. Адже садукеї твердять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні Духа, а фарисеї це визнають. І зчинився великий галас, і деякі книжники, які були з групи фарисеїв, підійнявшись, чинили опір, кажучи: Ми не знаходимо нічого лихого в цій людині. Що ж, як Дух заговорив до нього чи ангел? [Не будемо воювати з Богом!] А як здійнялася велика колотнеча, тисяцький, боячись, щоб вони Павла не роздерли, наказав воїнам увійти, забрати його з-посеред них і відвести до казарми. А наступної ночі Господь, ставши перед ним, промовив: Кріпися, [Павле]! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так тобі треба свідчити й у Римі! А коли настав день, [деякі] юдеї, вчинивши змову, дали клятву, запевняючи, що не їстимуть і не питимуть, доки не вб’ють Павла. Було понад сорок тих, які склали цю спільну клятву. Вони, підійшовши до первосвящеників і старших, сказали: Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла. Тож ви тепер із синедріоном скажіть тисяцькому, щоби [завтра] привів його до вас, ніби бажаєте докладніше довідатися про нього. Ми ж, перш ніж він прибуде, готові його вбити. А син сестри Павла, почувши про засідку, прибув і, ввійшовши до казарми, сповістив Павлові. Павло ж, покликавши одного із сотників, сказав: Проведи цього юнака до тисяцького, бо має йому щось сказати. А тоді той, узявши його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло, покликавши мене, попросив провести до тебе цього юнака, який має щось тобі сказати. Узявши його за руку й відвівши вбік, тисяцький запитав: Що ти маєш мені сповістити? Той розповів: Юдеї змовилися попросити тебе, щоби завтра привів ти Павла до синедріону, ніби бажають вони докладніше випитати його. Ти ж не вір їм, бо на нього чекають у засідці понад сорок чоловік із них, які між собою склали клятву не їсти і не пити, доки не вб’ють його. Тож тепер вони готові й очікують від тебе розпорядження. Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши: Нікому не розповідай, що ти мене повідомив про це. І, покликавши якихось двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят кіннотників і двісті стрільців, щоби після третьої години ночі вони вирушили до Кесарії; і приведіть в’ючних тварин, щоби посадити Павла та відпровадити до намісника Фелікса! І написав листа такого змісту: Клавдій Лисій — шановному намісникові Феліксові: вітання! Цього мужа, якого схопили юдеї та хотіли вбити, я врятував, приступивши з воїнами та довідавшись, що він римлянин. Бажаючи дізнатися про причину, у чому його звинувачували, я повів [його] до їхнього синедріону. Я виявив, що його звинувачували в питаннях їхнього Закону і що немає жодної провини, вартої смерті або кайданів. Коли мені стало відомо про лихий задум, який мали [юдеї] проти цього мужа, негайно послав я його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити перед тобою те, що мають проти нього. [Будь здоровий!] Тож воїни, згідно з наказом, взяли Павла, повели вночі до Антипатриди, а наступного дня, залишивши кіннотників, щоб ішли з ним, повернулися до табору. А ті прибули до Кесарії й, давши листа намісникові, поставили перед ним і Павла. Прочитавши листа та запитавши, з якого він краю, і довідавшись, що з Килікії, Фелікс сказав: Вислухаю тебе, коли твої обвинувачі прийдуть! І наказав його стерегти в преторію Ірода.
Дiї 23:1-35 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня. Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице. Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити? Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш? Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого. Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять. Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада. Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох. Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом. І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок. Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати. Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла. Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили. Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла. Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його. Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові. Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому. Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі. Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї? Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него. Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки. Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною. І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи; і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса. Написав же й лист такого змісту: Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся. Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин. Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх, і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому. Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров. Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду. А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок. Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла. Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї, слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.