Дії 23:1-35

Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня. Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице. Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити? Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш? Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого. Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять. Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада. Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох. Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом. І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок. Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати. Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла. Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили. Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла. Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його. Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові. Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому. Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі. Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї? Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него. Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки. Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною. І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи; і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса. Написав же й лист такого змісту: Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся. Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин. Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх, і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому. Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров. Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду. А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок. Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла. Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї, слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.