Дiї 16:12-40
Дiї 16:12-40 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились. Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас. І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння! І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов. А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших. Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують, і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати. І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти. І, завдавши багато їм ран, посадили в в’язницю, наказавши в’язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг. Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в’язниці, а їхні ноги забив у колоди. А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх. І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали... Як прокинувся ж сторож в’язничний, і побачив відчинені двері в’язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув’язнені. А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут! Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили. І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися? А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім. І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його. І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні. І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога. А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей! І сказав той в’язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть! А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас! Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони. І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли. І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
Дiї 16:12-40 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів. В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там. Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло. Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї. Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом, який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям. Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!» Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини. Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі. Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто! Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися». Весь натовп піднявся проти Павла й Сили. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити. Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх. Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки. Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх. Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали. Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли, та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут». Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою. А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?» Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні». І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі. Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили. Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога. Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей». Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром». Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці». Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися. Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто. Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.
Дiї 16:12-40 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
а звідти — у Филиппи; це головне місто в тій частині Македонії, колонія. У цьому місті ми знаходилися декілька днів. У суботній день ми вийшли за місто до річки, де за звичаєм було місце молитви, і, сівши, стали говорити із зібраними там жінками. І одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця багряниці з міста Фіатіри, яка шанувала Бога, слухала. Їй Господь відкрив серце уважно слухати те, що говорив Павло. Коли ж охрестилась вона і її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і залиштесь у мене. І вона змусила нас. Одного разу, коли ми йшли на місце молитви, зустріла нас одна служниця, одержима віщунським духом, яка віщуванням приносила своїм господарям великий дохід. Вона, пішовши слідом за Павлом і нами, стала кричати: Ці люди — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам шлях спасіння! Це вона робила багато днів. Павло ж, обурившись, обернувся і сказав духу: Наказую тобі іменем Ісуса Христа вийти з неї! І в ту ж мить дух вийшов. Її ж господарі, побачивши, що зникла надія на їхній дохід, схопили Павла й Силу, і потягли на площу до правителів. І, привівши їх до воєвод, сказали: Ці люди, будучи іудеями, тривожать наше місто і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не можна приймати, ані дотримуватися. І народ також повстав проти них, і воєводи, зірвавши з них одяг, наказали бити їх палками. І, завдавши їм багато ударів, посадили їх у в’язницю, наказавши в’язничному сторожу пильно стерегти їх. Той, отримавши такий наказ, посадив їх у внутрішню в’язницю, а їхні ноги забив у колоду. Близько півночі Павло й Сила молились і співали Богу хвалу; в’язні ж слухали їх. Раптом стався великий землетрус, так що затряслися підвалини в’язниці; і відразу відчинились усі двері, і з усіх спали кайдани. В'язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, витягнув меч і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні втекли. Та Павло вигукнув гучним голосом: Не роби собі ніякої шкоди, бо всі ми тут! Той попросив світла, вбіг, і в тремтінні упав перед Павлом і Силою, і, вивівши їх назовні, сказав: Панове, що мені треба робити, щоб спастися? Вони сказали: Увіруй у Господа Ісуса Христа — і спасешся ти і твій дім! І проповідали слово Господнє йому і всім, що були в його домі. І він, узявши їх у той же час ночі, обмив рани від ударів і відразу охрестився сам і всі його домашні. І, привівши їх у свій дім, подав їм їжу і зрадів з усім домом, що увірував у Бога. Коли настав день, воєводи послали приставів сказати: Звільни цих людей. В’язничний сторож переказав ці слова Павлу: Воєводи послали, щоб звільнити вас. Тож виходьте тепер і йдіть з миром. Та Павло сказав їм: Нас, римських громадян, привселюдно без суду побили і посадили у в’язницю, а тепер нас тайкома випускають? Ні! Хай самі прийдуть і виведуть нас. При́стави переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що вони римські громадяни. І, прийшовши, вмовили їх і, вивівши, попросили піти з міста. Вони ж, вийшовши з в’язниці, пішли до Лідії, і, побачившись із братами, підбадьорили їх, і пішли.
Дiї 16:12-40 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів. А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися. І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло. Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас. І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям. Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння! Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час. Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади; провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати! І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями. Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти. Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки. Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх. Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани. А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали. Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут! Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили, і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися? А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім! І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі. І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина. Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога. Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей! І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром. Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас! Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися, тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста. Вийшовши із в’язниці, вони прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх], та й пішли.
Дiї 16:12-40 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї, - осада. Пробували ж ми в сьому городї кілька днїв. А субітнього дня вийшли геть з города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посїдавши говорили до жінок, що посходились. І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголане від Павла. Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас. Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи. Ся, йдучи слїдом за Павлом та за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення. Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години. Видївши ж пани її, що пропала надїя заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв. І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами, і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами. І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звелїли бити їх. І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду. О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники. Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх. Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відчинені двері темницї, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтїкали вязники. Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нїчого лихого, всї бо ми тут. Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сили, а, вивівши їх геть, каже: Добродїї, що менї робити, щоб спастись? Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій. І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його. І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз. І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога. Як же настав день, прислали воїводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих. Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас; Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас. Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, що вони Римляне. І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города. І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утїшили їх, та й пійшли.