2-а Самуїлова 12:13-23
2-а Самуїлова 12:13-23 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Давид зізнався Натану: «Я згрішив проти Господа». Натан відповів: «Господь зняв з тебе гріх, ти не помреш. Але за те, що ти зневажив Господа, син, який народиться в тебе, помре». Після того, як Натан пішов додому, Господь уразив дитя, яке народилося в Урієвої дружини та Давида. Маля захворіло. Давид благав Господа спасти, помилувати дитя. Він постився і, усамітнившись у домі, проводив ночі, лежачи на долівці. Коли старші домашні оточили його, намагаючись підняти з землі, він відмовився підвестися, не їв з ними. На сьомий день дитина померла. Давидові слуги боялися сказати йому, що дитя вже мертве, тому що думали: «Коли ще жило маля, ми казали Давидові, але ж він не слухав. Як ми можемо йому сповістити, що дитя мертве? Він може щось страшне вчинити». Давид помітив, що слуги перешіптуються, і зрозумів, що дитя мертве. «Дитина померла?» — запитав він. «Так, — відповіли йому, — малюк мертвий». Давид підвівся на ноги з землі. Умившись, він змастив себе оливою, перевдягнувся й пішов у Господній Дім поклонитися Йому. Потім повернувся до себе й попросив, щоб йому принесли щось поїсти і почав їсти. Слуги його запитали: «Чому ти так поводишся? Коли дитя ще жило, ти постився й плакав, а тепер, коли дитя мертве, ти підвівся й почав їсти!» Він відповів: «Коли ще дитя жило, я голодував і тужив тому, що я думав: „Хто знає? Може Господь змилостивиться й залишить дитя жити. А тепер, коли воно померло, навіщо мені поститися? Хіба я можу повернути його до життя? Колись я піду до нього, а не воно повернеться до мене”».
2-а Самуїлова 12:13-23 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш! Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре. І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло. А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю. І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом. І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе. А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло. І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв. І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб? А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене...
2-а Самуїлова 12:13-23 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
І сказав Давид Натанові: Я згрішив перед Господом! І промовив Натан до Давида: Господь відняв твій гріх, тому не помреш. Але тому, що цим вчинком ти справді підбурив Господніх ворогів, то твій син, який народився в тебе, неодмінно помре! І Натан пішов до свого дому. А Господь уразив дитину, яку жінка Урії народила Давидові, і вона захворіла. І Давид допитувався Бога про дитину, і постив Давид постом, увійшов і лежав, закутаний у мішковині, на землі. І підійшли до нього старійшини його дому, щоби підвести його із землі, але він не забажав, і не їв з ними хліба. І сталося на сьомий день, що померла дитина. Та раби Давида побоялися сповістити йому, що дитина померла, і сказали так: Ось, коли ще дитина жила, ми йому говорили, але не слухав нашого голосу, а коли скажемо йому, що дитина померла, то вчинить зло! І зрозумів Давид, про що його слуги шепочуть, і усвідомив Давид, що дитина померла. І сказав Давид своїм слугам: Що, дитина померла? Вони ж відповіли: Померла. І підійнявся Давид із землі, помився і намастився олією, змінив свій одяг, увійшов до Божого дому і поклонився Йому. Тоді він зайшов у свій дім і попросив їсти хліба. Перед ним поклали хліб, і він їв. А його слуги сказали йому: Що означає те, що ти робиш? Коли дитина ще жила, ти постив, плакав і вболівав, коли ж дитина померла, ти встав, їв хліб і пив… Коли дитина ще жила, — сказав Давид, — я постив і плакав, бо сказав собі: Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитина житиме! А тепер вона померла, тож чому це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене…
2-а Самуїлова 12:13-23 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом. І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш. А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти. І пійшов собі Натан додому. Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало. І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї. І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними. І вмерла семого дня дитина. Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня; як же тепер сказати йому: дитинка вмерла! він може щось заподїяти собі? Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла. Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв. І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв? І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме. Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.