2-е до коринтян 7:5-13
2-е до коринтян 7:5-13 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Навіть коли ми прийшли до Македонії, то не мали відпочинку. Біди чекали на нас усюди: зовнішня боротьба і внутрішні страхи. Та Бог, Який втішає принижених, утішив і нас приходом Тита. І не лише його приходом, а й тією радістю, що він знайшов у вас. Він розповів нам про те, як ви хочете побачити нас, як засмучені тим, що скоїли, як турбуєтеся про мене. Тож радість моя була ще більшою. Хоч і засмутив вас своїм листом, та я не шкодую, що написав його. І навіть якщо раніше шкодував, то зараз бачу, що він засмутив вас лише тимчасово. Отже, я зараз дуже радий — не через те, що засмутив вас, а тому, що смуток змусив вас розкаятися. Бо засмучені ви були печаллю, бажаною Богу. Отже, шкоди від нас не було. Смуток, бажаний Богу, приносить людям каяття, про яке не варто шкодувати, а таке каяття веде до спасіння. Світський же смуток породжує смерть. Цей смуток — бажаний Богу. Погляньте, яку щирість і правдивість він створив для вас! Який захист вашої невинності, яке обурення, яка тривога, які прагнення і яке завзяття побачити нас, і яка кара для того, хто згрішив! У всьому ви показали свою чистоту! Коли я написав вам, то це не заради того, хто згрішив, або не проти того, хто вчинив зло. Я зробив це для того, щоб ваша турбота про нас виявилась перед Богом. Втішившись, ми стали ще щасливішими, коли побачили Титову радість, бо ви усі зміцнили дух його.
2-е до коринтян 7:5-13 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Бо коли ми прийшли в Македонію, наша плоть не мала ніякого спокою, але ми були звідусюди стиснені: зовні — нападки, всередині — страхи. Та Бог, Який утішає пригнічених, утішив нас приходом Тита; і не тільки його приходом, а й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про ваше сильне бажання, про ваш плач, про вашу ревність до мене, так що я ще більше зрадів. Бо хоч я і засмутив вас посланням, я не жалкую, хоч був і пожалкував, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоча й на деякий час. Тепер радію не тому, що ви засмутились, а що ви засмутились до покаяння; бо ви засмутились ради Бога, так що ви ні в чому не зазнали від нас шкоди. Бо смуток ради Бога викликає покаяння до спасіння без жалкування, а смуток мирський викликає смерть. Бо ось саме те, що ви засмутились ради Бога, яке старання викликало у вас, а яке вибачення, а обурення, а страх, а сильне бажання, а ревність, а покарання! В усьому ви показали себе чистими в цій справі. Тож хоч я і написав вам, то не ради кривдника і не ради скривдженого, а ради того, щоб вам відкрилася наша старанна турбота про вас перед Богом. Тому ми втішилися від вашої втіхи, а ще значно більше зраділи від радості Тита, бо його дух був заспокоєний усіма вами.
2-е до коринтян 7:5-13 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Бо коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: назовні бої, страхіття всередині. Але Бог, що тішить принижених, потішив нас приходом Тита, і не тільки його прибуттям, а й потішенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я більше тішився. Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово. Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чому не мати втрати від нас. Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть. Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку горливість, яку помсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі. А коли я й писав вам, то не через того, хто кривдить, і не через покривдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом. Тому то потіхою вашою втішились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли духа його.
2-е до коринтян 7:5-13 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Бо коли ми прийшли до Македонії, наше тіло не мало жодного спочинку, ми в усьому бідували: зовні — боротьба, усередині — страх. Але Бог — Той, Хто втішає покірних, — потішив нас приходом Тита, і не лише його приходом, а й утіхою, коли, розповідаючи нам про вашу журбу, ваш смуток, вашу ревність за мене, радів за вас; тому я ще більше зрадів. Бо хоч і засмутив я вас посланням, та не каюся, хоч і каявся, оскільки бачу, що послання, хоч і тимчасово, засмутило вас; тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння. Бо ви по-Божому засмутилися, щоб ні в чому не зазнати втрати через нас. Адже смуток, що по-Божому, приносить покаяння на спасіння, — ним не слід журитися, а смуток світу спричиняє смерть. Саме це засмучення по-Божому, — дивіться, яку старанність у вас викликало, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими в справі. А коли я і написав вам, то не через того, хто скривдив, і не задля скривдженого, а щоб ваша турбота про нас виявилася для вас перед Богом. Тому ми втішилися. При нашій радості ми ще значно більше втішилися радістю Тита, що ви всі заспокоїли його дух.
2-е до коринтян 7:5-13 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи. Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим, не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утїшив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся. Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас. Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас. Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же сьвіта сього смерть робить. Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї. А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом. Того ж то втїшились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усїх вас.