2 Коринфян 7:5-13

Бо коли ми прийшли в Македонію, наша плоть не мала ніякого спокою, але ми були звідусюди стиснені: зовні — нападки, всередині — страхи. Та Бог, Який утішає пригнічених, утішив нас приходом Тита; і не тільки його приходом, а й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про ваше сильне бажання, про ваш плач, про вашу ревність до мене, так що я ще більше зрадів. Бо хоч я і засмутив вас посланням, я не жалкую, хоч був і пожалкував, бо бачу, що те послання засмутило вас, хоча й на деякий час. Тепер радію не тому, що ви засмутились, а що ви засмутились до покаяння; бо ви засмутились ради Бога, так що ви ні в чому не зазнали від нас шкоди. Бо смуток ради Бога викликає покаяння до спасіння без жалкування, а смуток мирський викликає смерть. Бо ось саме те, що ви засмутились ради Бога, яке старання викликало у вас, а яке вибачення, а обурення, а страх, а сильне бажання, а ревність, а покарання! В усьому ви показали себе чистими в цій справі. Тож хоч я і написав вам, то не ради кривдника і не ради скривдженого, а ради того, щоб вам відкрилася наша старанна турбота про вас перед Богом. Тому ми втішилися від вашої втіхи, а ще значно більше зраділи від радості Тита, бо його дух був заспокоєний усіма вами.