1-а Самуїлова 17:1-51
1-а Самуїлова 17:1-51 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І зібрали филистимляни свої війська на війну. І зібралися вони до Сохо, що Юдине, і таборували між Сохо та між Азекою в Ефес-Даммімі. І зібралися Саул та ізраїльтяни, і таборували в долині Елі, і вставилися до бою проти филистимлян. І стояли филистимляни на горі з того боку, а Ізраїль стояв на горі з цього боку, а поміж ними долина. І вийшов із филистимських таборів одноборець, ім’я йому Ґоліят із Ґату. Високий був шість ліктів і п’ядь. А на голові його мідяний шолом, і він одягнений був у панцера з луски; а вага того панцера п’ять тисяч шеклів міді. А на ногах його мідяні наголінники, а за плечима його мідяний спис. А держак списа його як ткацький вал, а вістря спису його шістсот шеклів заліза. А перед ним ходив щитоноша. І став він, і кликнув до Ізраїлевих полків, та й сказав до них: Чого ви вийшли ставати до бою? Чи ж я не филистимлянин, а ви не раби Саулові? Оберіть собі кого, і нехай він зійде до мене. Якщо він зможе воювати зо мною, і вб’є мене, то ми станемо вам за рабів. А якщо я переможу його, і вб’ю його, то ви станете нам за рабів, і будете служити нам. І сказав филистимлянин: Я цього дня зневажив Ізраїлеві полки. Дайте мені чоловіка, і будемо битися вдвох. І чув Саул та ввесь Ізраїль ці слова филистимлянина, і вони перестрашилися та сильно налякалися. А Давид син того мужа ефратянина, з Юдиного Віфлеєму, а ім’я йому Єссей, що мав восьмеро синів. І цей чоловік за Саулових днів був старий, увійшов у літа. І пішли троє найстарших Єссеєвих синів, пішли за Саулом на війну. А імена трьох синів його, що пішли на війну: перворідний Еліяв, а другий його Авінадав, а третій Шамма. А Давид він найменший, а три найстарші пішли за Саулом. А Давид ходив до Саула, та вертався пасти отару свого батька в Віфлеємі. А той филистимлянин підходив ранком та ввечорі, і виступав сорок день. І сказав Єссей до сина свого Давида: Візьми но для братів своїх ефу цього праженого зерна, і десять цих хлібів, та й віднеси скоренько до табору до своїх братів. А цих десять кусків сиру віднесеш для тисячника, і розізнаєш про поводження братів своїх, і вивідай про їхні потреби. А Саул і вони, та всі ізраїльтяни були в долині Елі, воювали з филистимлянами. І встав Давид рано вранці, і полишив отару свою на сторожа; і взяв та й пішов, як наказав йому Єссей. І ввійшов він до обозу, а військо виходило до бойового строю, і підняли вони окрик у бою. І вишикувалися Ізраїль та Филистимлянин лава проти лави. І Давид позоставив свою ношу в сторожа речей, та й побіг до полку. І ввійшов він, і запитав своїх братів про поводження. А коли він розмовляв із ними, аж ось виходить із филистимських полків одноборець, филистимлянин Ґоліят ім’я йому, із Ґату. І промовляв він ті самі слова, а Давид почув. А всі ізраїльтяни, коли бачили того чоловіка, то втікали перед ним та дуже лякалися. І говорив Ізраїльтянин: Чи бачите ви цього чоловіка, що виходить? А виходить він, щоб зневажати Ізраїля. І буде, того чоловіка, що вб’є його, збагатить його цар великим багатством, і дочку свою віддасть йому, а дім його батька зробить вільним в Ізраїлі. І спитався Давид тих людей, хто стояв з ним, говорячи: Що буде зроблене тому, хто вб’є цього филистимлянина й здійме образу з Ізраїля? Бо хто цей необрізаний филистимлянин, що так зневажає полки Живого Бога? А народ сказав йому те саме слово, говорячи: Отак буде зроблено чоловікові, хто вб’є його. І почув Еліяв, його найстарший брат, як він говорив до людей. І запалився Еліявів гнів на Давида, і він сказав: Чого то зійшов ти? І на кого ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумілість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну! А Давид відказав: Та що я зробив тепер? Чи не на наказ батька? І він відвернувся від нього до іншого, і запитував про те саме. А народ відповів йому те саме, як перше. І були почуті слова ті, що говорив Давид, і донесли їх Саулові, і він покликав його. І сказав Давид до Саула: Хай не лякається нічиє серце через нього. Раб твій піде, і буде битися з отим филистимлянином. І сказав Саул до Давида: Ти не можеш піти на того филистимлянина битися з ним, бо ти малий, а він вояк від своєї молодости. І сказав Давид до Саула: Твій раб був пастухом свого батька при отарі, і приходив лев, а також ведмідь, та й тягнув штуку дрібної худоби зо стада, а я виходив за ним, і побивав його, і виривав те з пащі його. А як він ставав на мене, то я хапав його за його гриву, та й побивав його. І лева, і ведмедя побивав твій раб. І цей необрізаний филистимлянин буде, як один із них, бо він зневажив полки Живого Бога! І сказав Давид: Господь, що врятував мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филистимлянина. І сказав Саул: Іди, і нехай Господь буде з тобою! І зодягнув Саул Давида в свою одіж, і дав мідяного шолома на його голову, і надів на нього панцера. І прип’яв Давид меча його на одежу свою, та й силкувався йти, бо він не звик був до того. І сказав Давид до Саула: Не можу в цьому ходити, бо я не звик! І поскидав Давид їх із себе. І взяв він кия свого в свою руку, і вибрав собі п’ять вигладжених камінців із потоку, і поклав їх у пастушу торбу, яку мав, та в торбину, а його праща у руці його. І він пішов до филистимлянина. А филистимлянин підходив усе ближче до Давида, і чоловік ніс щита перед ним. І подивився филистимлянин, та й побачив Давида, і злегковажив його, бо той був ще хлопець, рум’яний юнак стрункої постави. І сказав филистимлянин до Давида: Чи я пес, що ти вийшов на мене з києм? І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. І сказав филистимлянин до Давида: Ходи ж до мене, а я твоє тіло віддам птаству небесному та звірині польовій. І сказав Давид до филистимлянина: Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мою руку, і я поб’ю тебе, і відітну голову твою з тебе, і дня цього я дам падло филистимського табору птаству небесному та земній звірині. І пізнає вся земля, що є Бог Ізраїлів! І пізнає вся громада те, що Господь спасає не мечем та списом, бо це війна Господа, і Він віддасть вас у нашу руку. І сталося, коли филистимлянин устав і пішов, і зблизився до Давида, то Давид поспішив і побіг до лави навпроти филистимлянина. І простяг Давид руку свою до торби, і взяв звідти каменя, та й кинув із пращі, і вдарив филистимлянина в чоло його. І той камінь втявся йому в чоло, і він упав на обличчя своє на землю. І отак переміг Давид филистимлянина пращею та каменем, і вдарив він филистимлянина, та й убив його, а меча не було в Давидовій руці. І підбіг Давид, і став на филистимлянина, і вихопив його меча, і витяг його з його піхви, та й убив його, відтяв ним йому голову! І побачили филистимляни, що помер їх силач, і стали втікати!
1-а Самуїлова 17:1-51 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому. Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь, у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів. На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів. Перед ним стояв його щитоносець. Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися. Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий — Авінадав, а третій — Шамма. Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі. Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська. Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами». Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти. Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку. Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі». Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?» Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа». Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!» «Що я такого зробив, — здивувався Давид, — невже й поговорити не можна?» З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього. Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним». Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат, а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах». Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина». Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою». Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання. «Я не можу ходити в цьому, я не звик», — пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина. Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним. Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним та ставним, не сприйняв його всерйоз. Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. «Іди-но сюди, — сказав він, — я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!» Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!» Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю. Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його. Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой — мертвий, вони кинулися навтіч.
1-а Самуїлова 17:1-51 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Филистії зібрали своє військо до бою, та й зійшлись в Сохотї, що в Юдеї, та й отаборились під Ефес-Даммимом між Сохотом і Азеком. Саул же й Ізраїльське військо скупились й отаборились в долинї Теребінта та й готовились до війни з Филистіями. Филистії стали по сїм боцї на горі, а Ізрайлитяне по тім боцї на горі, так що між ними була долина. І виступив із табору Филистійського одноборець, на ймя Голіят, із Гета, ростом шістьох локот з пяддю, У мідяному шоломі на голові, в панцері ваги пять тисяч мідяних секлів; На ногах носив мідяні колїнники і мідяного щита за плечима. Ратовище ж у його було загрубшки як ткацький вал, а сама списа важила шістьсот секлів залїза, й поперед його ходив його зброєноша. І виступав він та й гукав лавам Ізраїльським: Про що вийшли ви воюватись? Хиба ж я не Филистій, а ви не крепаки Саулові? Вибирайте одного з вас, щоб виступив проти мене! Коли зможе боротись зо мною та подужає мене, то ми будемо вашими рабами; коли ж я переважу його та подужаю, так ви будете нашими рабами і мусите нам служити. І говорив Филистій: отсе я поругав полки Ізраїльські; дайте ж менї чоловіка, а ми поборемось удвох! Почувши Саул і ввесь Ізраїль сї Филистієві речі, вжахнулись і полякались вельми. Давид же та був син одного Ефратїя із Бетлеєма Юдиного, на ймя Ессея, що було в його вісїм синів. За Саулового віку був се старий чоловік і геть то старший між мужами. Троє ж старших синів Ессеєвих пійшли з Саулом на війну. Сі троє синів його звались: найстарший Еліяв, другий за ним Аминадаб, а третий Самма. Давид же був найменьший; три старші пійшли з Саулом. Давид же вернув був од Саула додому, щоб у Бетлеємі доглядати батькової отари. Та Филистій виходив рано й вечір і показував себе сорок днїв уже. От і звелїв раз Ессей синові свойму Давидові: Возьми лишень братам твоїм ефу піджареного зерна та десять боханцїв хлїба та віднеси хутенько братам у табір; А сї десять молочних сирів однеси гетьманові, та довідайся, яково там братам твоїм, та чого б їм треба. Саул же й вони й усе Ізраїлське військо стояли в Теребинтовій долинї, і ладились до бою з Филистіями. І здав Давид назавтра вранцї рано отару пастухові, забрав усе та й пійшов у дорогу, як наказав йому Ессей. Як прийшов же до обозу, саме тодї вирушило військо боєвими лавами, й знявсь військовий крик. Як Ізрайлитяне, так і Филистії стояли готові до бою, лава навпроти лави. І слобонившись Давид від своїх клунків, передав те все обозному сторожові та й побіг у боєві лави, а ввійшовши туди, спитав у братів, як їм живеться. Саме ж тодї як він розмовляв із ними, виступив із Филистійських рядів одноборець, на імя Голіят, Филистій з Гета, і провадив звичайні свої речі, так що й Давид їх чув. Як же побачили Ізраїльські вояки сього чоловіка, утїкали з перед нього і лякались вельми. І говорили Ізрайлитяне: бачите сього чоловіка, що он виходить? Виступає він, щоб зневажати Ізраїля; коли б хто вбив його, то царь одарував би його багацтвом, і оддав би дочку за його, а родину батька його звільнив би від усякої данини. І допитував Давид у тих мужів, що стояли коло його: Що буде тому, хто вбє сього Филистія, що так зневажає військо живого Бога? А люде відказали йому так само: Те й те буде тому, хто його вбє. Як почув же найстарший брат Давидів Еліяб, що він говорить з тими мужами, то й розсердився Еліяб на Давида та й каже: Про що прийшов ти сюди, і на кого покинув тих трохи овечат у степу? Я знаю твою гординю і дурне твоє серце. Прийшов ти сюди дивитись на війну. І відказав Давид: Що ж таке вчинив я? То було тілько слово. І повернувсь од його до другого, і питав тим же робом, і відказували йому люде, як і за першим разом. Як же пійшла поголоска про те, як допитувався Давид, переказано про се Саулові, і звелїв Саул покликати його. І промовив Давид до Саула: Нехай нїхто не впадає духом ізза оттого; раб твій виступить та й бити меться з тим Филистієм. І відказав Саул Давидові: Не тобі виходити проти сього Филистія, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояка з молодощів. І сказав Давид Саулові: Раб твій доглядав батькової отари і як инодї прийде було лев, чи то ведмідь та вхопить овеча зміж отари, Так я бувало біжу та й бю його, покіль вирву йому з пащі овеча. Якже він кидавсь на мене, то я вхоплю його за горло та й убю на смерть. Леви й ведмедї вбивав раб твій, так мусить і сьому необрізаному Филистієві так само бути, як з ними, бо він зневажає воїнів живого Бога. І закінчив Давид: Господь, що рятував мене із левиних і ведмежих лаб, вирятує мене й з рук сього Филистія. І каже Саул Давидові: Йди, і нехай Господь буде з тобою! І вдїг Саул Давида в свою боєву одїж, і вложив йому на голову мідяного шолома, і надїв на нього панцера. І підперезавсь Давид мечем його по боєвій одежі його і силкувавсь ходити, бо він не привик був до такого. Відтак сказав Давид Саулові: Я не вмію в сьому ходити, я бо не навик. І зняв Давид все те з себе. І взяв він палицю свою в руку і знайшов собі пять гладеньких каменїв в потоцї та й вложив їх собі в пастушу торбину, і взяв свою пращу в руку та й виступив проти Филистія. Филистій же наступав усе близше та близше на Давида, і той чоловік, що носив йому щита, йшов поперед його. Як споглянув же Филистій та побачив Давида, то й погордував ним, бо сей був ще хлопець, і краснощокий і принадного виду. І каже Филистій Давидові: Хиба я пес, що ти йдеш на мене з цїпком? І закляв Филистій Давидові своїми богами. І каже Филистій Давидові: Ходи сюди і віддам я тїло твоє птаству під небом та звіррю польовому. А Давид відказує Филистієві: Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, я ж ійду на тебе в імя Господа Саваота, в імя Бога військ Ізраїлських, що ти зневажав. У сей день оддасть тебе Господь менї в руки, і я вбю тебе й відсїчу тобі голову, і передам ще сьогоднї трупа твого й трупи Филистійського війська птаству під небесами і звірям земним, і зрозуміє вся земля, що є Бог ув Ізраїлї; І взнає ввесь сей збір, що не мечем та списом спасає Господь, бо се війна Господня, і він оддасть вас нам у руки. Як же Филистій наладивсь і підступав та наближався 'к Давиду, побіг Давид швидко зустріч Филистієві під боєві лави, І вхопив Давид з торби рукою каменя, і розмахнувши пращею, викинув його та й уцїлив Филистія в чоло; і вбивсь камінь йому в лоба, так що він упав лицем на землю. Так подужав Давид Филистія каменем із пращі і вбив Филистія, хоч і не було меча в руцї в Давида. Тодї підбіг Давид, наступив ногою на Филистія, вхопив меча його, вийняв із піхви, та й відсїк ним голову його. Побачивши ж тодї Филистії, що велетень їх мертвий, кинулись навтеки.