Филистимляни зібрали військо, готуючись до війни. Вони згуртувалися в Соко в Юдеї. Вони розкинули табір в Ефес-Даммимі, що лежить між Соко та Азекою. Саул та ізраїльтяни зібралися й отаборилися в долині Ела; тут вони і вишикувалися, щоб дати відсіч филистимлянам. Филистимляни зайняли один пагорб, ізраїльтяни розташувалися через долину на іншому.
Звитяжець на ім’я Ґоліаф, родом з Ґата, вийшов з табору филистимлян. На зріст він був шість ліктів і п’ядь, у бронзовому шоломі, у панцирі з бронзової луски, що важив п’ять тисяч шекелів. На ногах у нього були бронзові наголінники, а за плечима висіло бронзове ратище. Держак його списа був схожий на ткацький вал, а залізне вістря важило близько шістсот шекелів. Перед ним стояв його щитоносець.
Кожного дня Ґоліаф зупинявся й кричав шерегам ізраїльтян: «Чому ви прийшли сюди й вишикувались до бою? Хіба я не филистимлянин, а ви хіба не Саулові слуги? Виберіть з-поміж себе когось, нехай він спуститься до мене. Якщо він зможе побороти і вбити мене, тоді ми будемо вашими слугами. Але якщо я переможу і вб’ю його, тоді ви станете нашими рабами й служитимете нам». Потім филистимлянин додавав: «Сьогодні я кидаю виклик вишикуваним у лаву ізраїльтянам. Виберіть чоловіка, поборемося». І кожного дня, чувши слова цього филистимлянина, Саул та військо ізраїльське налякані, відступалися.
Давид доводився сином ефраїмію на ймення Єссей, який жив у Віфлеємі, що в Юдеї. Єссей мав вісім синів. У ті часи, коли жив Саул, він був уже старим чоловіком, який немало пожив. Трьох його синів, що пішли з ним на війну, звали: первісток Еліав, другий — Авінадав, а третій — Шамма. Давид був наймолодший. Три старших сини слідували за Саулом, а Давид то приходив у військо Саула, то повертався додому, щоб пасти батькових овець у Віфлеємі.
Сорок днів той звитяжець-филистимлянин виходив щоранку й щовечора до ізраїльського війська.
Якось Єссей сказав синові Давиду: «Візьми братам цю ефу підсмаженого зерна й десять буханців хліба. Поспішай до їхнього табору. А для командира їхньої тисячі забери ті десять голівок сиру. Подивись, як там брати, та й повертайсь з якимись доказами, як їм живеться там. Вони з Саулом розташувалися в долині Ела та воюють з филистимлянами».
Рано-вранці Давид залишив отару на пастуха, навантажився всім, як звелів Єссей, та й вирушив у дорогу. Він дійшов до табору саме тоді, коли військо займало бойові позиції з войовничими вигуками. Ізраїльтяни та филистимляни підтягували свої війська та шикувались навпроти.
Давид кинув свої речі біля сторожа, який оберігав усіляке майно, побіг до лав бійців і запитав про своїх братів. Коли він розмовляв з братами, Ґоліаф, филистимський звитяжець із Ґата, вийшов наперед бойових лав і знову кинув виклик ізраїльтянам. Давид його почув. А ізраїльські воїни, побачивши Ґоліафа, кинулися навсібіч з переляку.
Ізраїльтяни казали: «Ти бачиш, як цей чолов’яга щоразу виходить наперед, щоб осоромити Ізраїль. Цар зробить багатим того чоловіка, який уб’є Ґоліафа. Він також віддасть свою доньку йому в дружини, а його родину звільнить від податків в Ізраїлі».
Давид запитав воїнів, які стояли поруч: «Що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є филистимлянина і зніме з Ізраїлю цю ганьбу? Хто такий цей необрізаний филистимлянин, що він може ганьбити військо живого Бога?»
Ізраїльтяни знову повторили те саме й закінчили словами: «Ось що буде зроблено для того чоловіка, який уб’є Ґоліафа».
Коли Еліав, найстарший брат Давида, почув, що той розмовляє з воїнами, він розлючено на нього накинувся з запитаннями: «Навіщо ти сюди прийшов? З ким ти зоставив тих кількох овець у пустелі? Я знаю навіщо ти сюди прийшов! Ти не послухався того, що тобі було наказано, ти спустився лишень подивитися на битву!»
«Що я такого зробив, — здивувався Давид, — невже й поговорити не можна?» З цими словами він повернувся до людей і знову почав запитувати про те саме, а чоловіки те ж саме йому відповіли. Хтось підслухав, що говорив Давид, і передав Саулу. Саул послав по нього.
Давид сказав Саулу: «Нехай ніхто не журиться через цього филистимлянина, бо я, слуга твій, піду на битву з ним».
Саул заперечив Давидові: «Ні, ти не можеш з ним битися, тому що ти навіть і не солдат, а Ґоліаф з юності приймав участь в битвах».
Але Давид сказав Саулу: «Твій слуга пас батькових овець. Коли на овець нападав лев чи ведмідь і тягнув вівцю з отари, я біг за ними, бив і звільняв вівцю з пащі. А коли звір кидався на мене, я хапав його за хутро і забивав до смерті. Твій слуга убив лева й ведмедя, і з цим необрізаним филистимлянином станеться те саме, бо він зганьбив військо живого Бога. Господь, Який врятував мене від пащі лева, витягнув мене з пазурів ведмедя, врятує мене від руки цього филистимлянина».
Тоді Саул погодився з Давидом: «Іди, і хай Господь буде з тобою».
Саул одягнув Давида у своє вбрання, надів йому на голову мідний шолом, а також вдягнув його в панцир. Давид прикріпив меч поверх одягу і спробував трохи пройтися, бо він був незвичний до такого вбрання.
«Я не можу ходити в цьому, я не звик», — пожалівся він Саулу. І все з себе зняв. Потім він узяв дубця в руку, вибрав у струмку п’ять відшліфованих каменів, поклав їх у пастушу торбу і з пращею в руці пішов на филистимлянина.
Филистимлянин ішов назустріч Давидові, все ближче й ближче. Його щитоносець ішов перед ним.
Він окинув оком Давида і побачивши, що той був ще хлопчаком, рум’яним та ставним, не сприйняв його всерйоз. Він сказав Давидові: «Чи я собака, що ти з дрючком ідеш на мене?» І филистимлянин прокляв Давида своїми богами. «Іди-но сюди, — сказав він, — я віддам твоє тіло птахам небесним, звірам польовим!»
Давид відповів филистимлянину: «Ти йдеш на мене з мечем, списом і щитом, а я виступив проти тебе в ім’я Всемогутнього Господа, Бога війська ізраїльського, Якого ти зневажив. Сьогодні Господь віддасть тебе в мої руки, і я тебе вб’ю. Я відрубаю тобі голову і віддам тіла филистимського війська птахам небесним, звірам земним, і весь світ дізнається, що в Ізраїлі є Бог. Усі, хто сьогодні зібрався, дізнаються, що Господь рятує не мечем, не списом, ця битва належить Господу. Він передасть вас усіх в наші руки!»
Коли филистимлянин наблизився, щоб зійтися з Давидом, той побіг прудко йому назустріч. Засунувши руку в торбу, він витягнув камінь, поклав у пращу й метнув у филистимлянина. Камінь влучив тому в чоло, і він упав долілиць на землю.
Ось так Давид здобув перемогу над филистимлянином пращею та каменем; без меча він збив з ніг филистимлянина і вбив його.
Давид підбіг і став над филистимлянином. Він узяв його меча, витягнув з піхов. І, добивши филистимлянина, відтяв йому голову мечем. Коли филистимляни побачили, що їхній герой — мертвий, вони кинулися навтіч.
Біблія
Біблія для діточок
