1-е до коринтян 13:4-13
1-е до коринтян 13:4-13 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Любов терпляча, добра, не заздрісна, не хвалькувата, не пихата. Вона не поводиться непристойно, не егоїстична, не скора на гнів, не злопам’ятна. Любов ніколи не радіє злу, але радіє правді. Любов завжди терпить, завжди вірить, завжди сподівається, завжди стійка. Дар пророцтва, дар мов, дар знання — усе це зникне, але любов ніколи не скінчиться. Бо знання й пророцтва наші — недосконалі. Та коли приходить досконалість, то все недосконале зникає. Коли я був дитиною, то й розмовляв по-дитячому, я думав і міркував як дитина. Але тепер, коли я став дорослим, я залишив усе дитяче. Зараз ми дивимося на Господа ніби на відображення в дзеркалі, але згодом подивимося Йому в обличчя. Зараз мої знання — часткові, тоді ж, я знатиму усе досконало, подібно тому, як Бог знає мене. Тим часом лишаються ці три: віра, надія і любов. І найбільша з них — любов.
1-е до коринтян 13:4-13 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправедності, а радується істині, усе переносить, усьому вірить, усього сподівається, усе терпить. Любов ніколи не перестає, хоча й пророцтва скíнчаться, і мови припиняться, і знання зникне. Бо ми частково знаємо і частково пророкуємо. Коли ж настане досконале, тоді часткове скінчиться. Коли я був дитиною, то по дитячому говорив, по дитячому мислив, по дитячому міркував, а коли став дорослим, то залишив дитяче. Бо зараз ми бачимо ніби в дзеркалі, неясно, а тоді — лицем до лиця; зараз я знаю частково, а тоді пізнаю так, як і я пізнаний. А зараз залишаються оці три: віра, надія, любов, — та найбільша з них — любов.
1-е до коринтян 13:4-13 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
1-е до коринтян 13:4-13 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого, не радіє з несправедливості, а радіє з істини; усе переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить. Любов ніколи не минає. Хоч існують пророцтва, та припиняться; хоч є мови, та замовкнуть; хоч є знання, та зникне. Адже ми знаємо частково й пророкуємо частково. Коли ж настане досконале, [тоді] припиниться часткове. Коли я був дитиною, то й говорив, як дитина, думав, як дитина, розумів, як дитина. Коли став дорослим чоловіком, то відкинув дитяче. Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям до обличчя. Тепер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний. Тепер залишаються ці три: віра, надія, любов; та найбільша з них — любов.
1-е до коринтян 13:4-13 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся, не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого; не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою; все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить. Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне. Бо від части знаємо і від части пророкуємо. Як же прийде звершене, тодї те, що від части, зникне. Як був я малолїток, то яко малолїток говорив, яко малолїток розумів, яко малолїток думав; як же став чоловіком, то покинув дитяче. Бачимо бо тепер через дзеркало, в загадцї, тодї ж лицем до лиця; тепер пізнаю від части, тодї ж пізнаю, яко ж і я познаний. Тепер же пробувають віра, надїя, любов, сї троє; більша ж із сих любов.
