Марка 6:30-56

Апостоли ж зібралися до Ісуса і розповіли Йому про все, що зробили і чому навчали. І Він сказав їм: Підіть ви одні в пустельне місце і трохи відпочиньте (бо приходило й відходило багато народу, і їм нíколи було й поїсти). І вони відпливли човном у пустельне місце одні. Люди побачили, як вони відпливали, і багато хто впізнав Його, і з усіх міст побігли туди берегом, випередили їх і зібралися до Нього. Ісус, вийшовши, побачив багато людей і зжалився над ними, бо вони були як вівці без пастуха; і почав багато навчати їх. А коли час був уже пізній, підійшли до Нього Його учні й кажуть: Місце тут пустельне, а час уже пізній. Відпусти їх, хай підуть у навколишні хутори й села і куплять собі хліба, бо їм нíчого їсти. Та Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. Вони кажуть Йому: Чи не піти нам купити на двісті динаріїв хліба і дати їм їсти? Він каже їм: Скільки хлібин у вас є? Підіть подивіться. Вони дізналися й кажуть: П’ять, і дві рибини. Тоді Він наказав їм розсадити всіх групами на зеленій траві, і вони возлягли рядами по сто й по п’ятдесят. Він узяв п’ять хлібин і дві рибини, звів погляд на небо, благословив, розламав хлібини й став роздавати Своїм учням, щоб вони подали народу; і на всіх розділив дві рибини. І всі їли, і наїлися, і ще набрали шматків хліба й риби дванадцять повних кошиків. А тих, що їли хліб, було близько п’яти тисяч чоловіків. І відразу Iсус змусив Своїх учнів сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік у Віфсаїду, поки Сам відпускатиме народ. Попрощавшись із ними, Він пішов на гору помолитись. Настав вечір, човен був уже на середині моря, а Він був Сам-один на суші. Побачивши, як вони мучаться від веслування (бо дув зустрічний їм вітер), близько четвертої сторожі ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів було минути їх. Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали (бо всі побачили Його і стривожились). Та Він відразу заговорив з ними і сказав їм: Підбадьортесь! Це Я, не бійтесь! І сів до них у човен, і вітер ущух. І вони були дуже сильно вражені в собі й здивовані, бо не зрозуміли чуда над хлібинами, тому що їхнє серце було закам’янілим. Перепливши на той бік, вони прибули в землю Генісаретську, і причалили. Коли вони вийшли з човна, люди відразу впізнали Його, оббігли всю ту околицю й почали приносити на постелях хворих туди, де, як чули, Він був. І куди б Він не приходив: у села, чи міста, чи хутори — люди клали хворих на площах і благали Його, щоб ті доторкнулись бодай до краю Його одягу; і всі, хто доторкався до Нього, — одужували.