Апостоли ж зібралися до Ісуса і розповіли Йому про все, що зробили і чому навчали.
І Він сказав їм: Підіть ви одні в пустельне місце і трохи відпочиньте (бо приходило й відходило багато народу, і їм нíколи було й поїсти).
І вони відпливли човном у пустельне місце одні.
Люди побачили, як вони відпливали, і багато хто впізнав Його, і з усіх міст побігли туди берегом, випередили їх і зібралися до Нього.
Ісус, вийшовши, побачив багато людей і зжалився над ними, бо вони були як вівці без пастуха; і почав багато навчати їх.
А коли час був уже пізній, підійшли до Нього Його учні й кажуть: Місце тут пустельне, а час уже пізній.
Відпусти їх, хай підуть у навколишні хутори й села і куплять собі хліба, бо їм нíчого їсти.
Та Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. Вони кажуть Йому: Чи не піти нам купити на двісті динаріїв хліба і дати їм їсти?
Він каже їм: Скільки хлібин у вас є? Підіть подивіться. Вони дізналися й кажуть: П’ять, і дві рибини.
Тоді Він наказав їм розсадити всіх групами на зеленій траві,
і вони возлягли рядами по сто й по п’ятдесят.
Він узяв п’ять хлібин і дві рибини, звів погляд на небо, благословив, розламав хлібини й став роздавати Своїм учням, щоб вони подали народу; і на всіх розділив дві рибини.
І всі їли, і наїлися,
і ще набрали шматків хліба й риби дванадцять повних кошиків.
А тих, що їли хліб, було близько п’яти тисяч чоловіків.
І відразу Iсус змусив Своїх учнів сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік у Віфсаїду, поки Сам відпускатиме народ.
Попрощавшись із ними, Він пішов на гору помолитись.
Настав вечір, човен був уже на середині моря, а Він був Сам-один на суші.
Побачивши, як вони мучаться від веслування (бо дув зустрічний їм вітер), близько четвертої сторожі ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів було минути їх.
Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали
(бо всі побачили Його і стривожились). Та Він відразу заговорив з ними і сказав їм: Підбадьортесь! Це Я, не бійтесь!
І сів до них у човен, і вітер ущух. І вони були дуже сильно вражені в собі й здивовані,
бо не зрозуміли чуда над хлібинами, тому що їхнє серце було закам’янілим.
Перепливши на той бік, вони прибули в землю Генісаретську, і причалили.
Коли вони вийшли з човна, люди відразу впізнали Його,
оббігли всю ту околицю й почали приносити на постелях хворих туди, де, як чули, Він був.
І куди б Він не приходив: у села, чи міста, чи хутори — люди клали хворих на площах і благали Його, щоб ті доторкнулись бодай до краю Його одягу; і всі, хто доторкався до Нього, — одужували.