Матвія 13:1-58

У той же день Ісус вийшов із дому і сів біля моря. І зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів, а весь народ стояв на березі. І багато говорив до них притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти. І коли сіяв, одні зерна впали край дороги, і прилетіли пташки і поклювали їх. Інші впали на кам’янистий грунт, де було небагато землі, і відразу проросли, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, були обпалені і, не маючи кореня, засохли. Ще інші впали в терен, і терен виріс і заглушив їх. Ще інші впали на добрий грунт і дали плід, яке сто, яке шістдесят, а яке тридцять. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! І підійшли учні і сказали Йому: Чому Ти говориш до них притчами? Він сказав їм у відповідь: Вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того забереться й те, що має. Я тому говорю до них притчами, що вони дивляться — і не бачать, слухають — і не чують, і не розуміють. І збувається над ними пророцтво Ісаї: Будете слухати-слухати — і не зрозумієте, будете дивитись-дивитись — і не побачите. Бо загрубіло серце цього народу, і він став ледве чути на вуха і закрив свої очі, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися і щоб Я не зцілив його. Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і ваші вуха, бо чують. Бо істинно вам кажу, що багато пророків і праведників бажали побачити те, що ви бачите, і не побачили, і почути те, що ви чуєте, і не почули. Тож ви послухайте значення притчі про сіяча. До кожного, хто чує слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці. Ось кого означає посіяне край дороги. А посіяне на кам’янистому грунті означає того, хто чує слово і відразу з радістю приймає його, та не має в собі кореня і недовговічний; коли ж настають утиски чи гоніння за слово, відразу спокушається. А посіяне в терен означає того, хто чує слово, але турботи цього світу та оманливість багатства заглушають слово, і воно стає безплідним. Посіяне ж у добрий грунт означає того, хто чує слово й розуміє; він-то й приносить плід і родить який сто, який шістдесят, а який тридцять. Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до людини, яка посіяла на своєму полі добре насіння. Коли ж люди спали, прийшов її ворог, посіяв плевели між пшеницею і пішов. А коли зійшов посів і приніс плід, тоді стало видно й плевели. Раби господаря дому прийшли і сказали йому: Господарю, хіба не добре насіння ти посіяв на своєму полі? Звідки ж на ньому плевели? Він сказав їм: Це зробив якийсь ворог. Раби сказали йому: Хочеш, ми підемо й визбираємо їх? Та він сказав: Ні, щоб, визбируючи плевели, ви не вирвали з ними і пшеницю. Залиште і те, і інше рости разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям: Зберіть спочатку плевели і позв’язуйте їх у снопи, щоб спалити їх, а пшеницю зберіть у мою комору. Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке людина взяла й посіяла на своєму полі. Воно є найменшим з усього насіння, та, коли виросте, є найбільшою з усіх городніх рослин і стає деревом, так що прилітають пташки небесні і гніздяться на його гілках. Ще одну притчу Він розказав їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла й поклала в три сати борошна, поки не вкисло все тісто. Усе це Ісус говорив до народу притчами і без притчі не говорив до них, щоб збулося сказане через пророка: Відкрию в притчах Свої вуста, розкажу приховане від заснування світу. Тоді Ісус відпустив народ і ввійшов у дім, і підійшли до Нього Його учні і сказали: Поясни нам притчу про плевели на полі. Він же сказав їм у відповідь: Той, що сіє добре насіння, — це Син Людський; поле — це світ, добре насіння — це сини царства, а плевели — це сини лукавого; ворог, що посіяв їх, — це диявол, жнива — це кінець світу, а женці — це ангели. Тож, як збирають плевели і спалюють вогнем, так буде і в кінці цього світу: пошле Син Людський Своїх ангелів, і вони зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві свого Отця. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! Ще Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, сховала і від радості про нього йде, продає усе, що має, і купує те поле. Ще Царство Небесне подібне до купця, що шукає гарних перлин, який, знайшовши одну дорогоцінну перлину, пішов, продав усе, що мав, і купив її. Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякого роду риби, який, коли наповнився, витягли на берег і, сівши, зібрали хорошу в посуд, а погану викинули геть. Так буде і в кінці світу: вийдуть ангели, і відділять злих з-поміж праведних, і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. Каже їм Ісус: Чи зрозуміли ви все це? Вони кажуть Йому: Так, Господи. Він же сказав їм: Тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря дому, який виносить зі своєї комори нове й старе. Коли Ісус скінчив розказувати ці притчі, то пішов звідти. І, прийшовши на Свою батьківщину, став навчати їх у їхній синагозі, так що вони дивувались і казали: Звідки в Нього ця мудрість і чудодійні сили? Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією і Його брати Яковом, Іосією, Симоном та Іудою? І Його сестри хіба не всі серед нас? Звідки ж у Нього все це? І вони спокушалися через Нього. Та Ісус сказав їм: Не буває пророк без пошани, хіба що на своїй батьківщині та в своєму домі. І не вчинив там багатьох чудес через їхнє невір’я.