I почав розказувати народу таку притчу: Один чоловік посадив виноградник, здав його в оренду виноградарям, а сам на довгий час поїхав в іншу країну.
У свій час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника, та виноградарі побили його і відіслали ні з чим.
Він послав ще іншого раба, але вони й того побили, зганьбили і відіслали ні з чим.
Він послав ще третього, але вони й цього поранили і вигнали.
Тоді господар виноградника сказав: Що ж мені робити? Пошлю-но я свого улюбленого сина, може, його, побачивши, посоромляться.
Та виноградарі, побачивши його, стали міркувати між собою, кажучи: Це спадкоємець. Ходімо вб’ємо його, щоб спадщина була наша.
I, викинувши його з виноградника, вбили. Отже, що зробить з ними господар виноградника?
Він приїде і знищить тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Почувши це, вони сказали: Хай не буде цього!
Та Він, поглянувши на них, сказав: Що тоді значить оце написане: Камінь, який відкинули будівничі, став наріжним каменем?
Кожен, хто впаде на той камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздавить.
I первосвященники й книжники хотіли накласти на Нього руки в цей самий час, та побоялись народу; бо зрозуміли, що це про них Він розказав цю притчу.
I, підстерігши Його, підіслали підглядачів, які вдавали з себе праведних, щоб ті зловили Його на слові, щоб видати Його під начало й владу правителя.
I вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правильно кажеш і навчаєш, і не дивишся на особу, але навчаєш шляху Божому по правді.
Можна нам платити податок кесарю чи ні?
Він же, зрозумівши їхню хитрість, сказав їм: Що ви спокушаєте Мене?
Покажіть Мені динарій. Чиє на ньому зображення й напис? Вони сказали у відповідь: Кесаря.
Він сказав їм: Тож віддавайте кесареве кесарю, а Боже — Богу.
I не змогли зловити Його на слові перед народом, і, здивувавшись Його відповіді, замовкли.