2 Коринфян 3:7-18

Якщо ж служіння смерті, викарбуване буквами на каменях, було таким славним, що сини Ізраїля не могли пильно дивитись на обличчя Мойсея через славу його обличчя, славу минущу, то чи не значно більш славним буде служіння Духа? Бо якщо служіння засудження славне, то тим більше багате славою служіння виправдання. Бо в цьому випадку і те, що було славним, не є славним з причини слави, що перевищує. Бо якщо минуще було славним, то тим більше славним є постійне. Тож маючи таку надію, ми діємо з великою сміливістю, а не як Мойсей, який клав покривало на своє обличчя, щоб сини Ізраїля не дивилися пильно на кінець минущого. Та їхній розум був закам’янілим; бо до цього дня те ж саме покривало залишається незнятим при читанні Старого Завіту, тому що воно минає у Христі. Та по цей день, коли вони читають Мойсея, на їхньому серці лежить покривало; а коли серце навертається до Господа, покривало знімається. Господь є Дух, а де Дух Господній, там свобода. Ми ж усі, з непокритим обличчям розглядаючи, ніби в дзеркалі, славу Господню, змінюємось у той же образ від слави до слави, як від Господнього Духа.