Хай людина вважає нас за служителів Христових і управителів таємниць Божих.
До того ж, від управителів вимагається, щоб кожен виявився вірним.
Для мене дуже мало значить, як судите про мене ви чи людський суд; я і сам про себе не суджу.
Бо я нічого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж мені Господь.
Тому не судіть ні про що передчасно, доки не прийде Господь, Який і освітить приховане в темряві і виявить наміри сердець, і тоді похвала кожному буде від Бога.
Це, брати, я застосував до себе й Аполлоса ради вас, щоб ви навчилися в нас не думати понад те, що написано, щоб ви не величалися один одним перед іншим.
Бо хто відрізняє тебе від іншого? І що ти маєш, чого б не отримав? А якщо отримав, то чого хвалишся, ніби не отримав?
Ви вже наситились, ви вже розбагатіли, ви без нас зацарювали. О, якби ви дійсно зацарювали, щоб і ми зацарювали з вами!
Бо я думаю, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, як приречених на смерть, бо ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей.
Ми нерозумні ради Христа, а ви розумні у Христі; ми немічні, а ви сильні; ви в славі, а ми в безчесті.
Ми до цього часу і голодні, і спраглі, і голі, і биті, і бездомні,
і трудимось, працюючи своїми руками. Нас лають — ми благословляємо, нас гонять — ми терпимо,
нас лихословлять — ми благаємо; ми досі як сміття для світу, як покидьки для всіх.
Пишу це не для того, щоб посоромити вас, а напоумляю вас, як своїх улюблених дітей.
Бо хоча у вас безліч наставників у Христі, та не багато батьків, бо це я народив вас у Христі Ісусі Євангелієм.
Тому благаю вас: будьте наслідувачами мене.
Для цього я послав до вас Тимофія, який є моїм улюбленим і вірним у Господі сином, який нагадає вам про мої шляхи у Христі, як я навчаю скрізь у кожній церкві.
Оскільки я ніби не йду до вас, то деякі з вас загордилися.
Та я скоро прийду до вас, якщо буде угодно Господу, і пізнаю не слово тих, що загордилися, а силу.
Бо Царство Боже не в слові, а в силі.
Що ви хочете: з палицею мені прийти до вас чи з любов’ю і духом лагідності?