Пісня над Піснями 2:1-13

Я крокус рівнини Шарону, я конвалія із долини. Мов та лілія між шипів, моя кохана між жінками. Мов яблуня поміж дерев у лісі, так і коханий мій поміж чоловіків. Люблю я бути в затінку його, і плід його мені солодкий. Він ввів мене в свій дім п’янкий під прапором свого кохання. Родзинковий пиріг хай підкріпить мене, хай яблука дадуть мені підтримку, бо я уже знесилена коханням. Ліва його рука під головою в мене, а правою він обіймає мене. Дочки Єрусалима, покляніться газелями чи оленями дикими, що ви не будете будить кохання, допоки не запрагну я його. Ось чую я, що коханий мій підходить, через гори перестрибує, через пагорби перескакує. Коханий мій немов газель, чи оленятко. Дивись, он він стоїть за муром нашого будинку і зазирає у вікно, він потай зазирає через ґрати. Коханий мій відповів, сказав мені: «Вставай, моя прекрасна, моя люба, і ходім. Я так кажу, бо вже зима минула, дощі пройшли й пішли собі. З’явилися вже квіти на землі, пора пісень прийшла, і в нашім краї голубки туркотіння чую я. На смоковниці наливаються плоди, і виноградні лози так цвітуть духмяно. Вставай, моя кохана, моя гарна, і ходім.