Псалми 102:8-18

Вночі не сплю, вдивляючись, мов одинока пташка на даху. Мене весь час принижували вороги, прокльони слали й збиткувалися з мене. Печаль мав замість їжі, а пив я власні сльози. А це тому, що Ти на мене розлютився: підніс спочатку, а тоді пожбурив геть. Життя моє — лиш тінь, яка зникає, я в’яну, наче скошена трава. Ти ж, Господи, навіки на престолі, і житиме Твоє ім’я із роду в рід. Яви Свою любов горі-Сіону, час втішити її; вже час призначений настав. Її каміння прагнуть бачити Твої раби, бо люблять навіть порох з неї. Народи інші, й ті боятимуться імені Твого, царі народів тих шанують Твою Славу. Це станеться, коли Господь з руїн Сіон підніме й постане там у пишності і славі. Почує Він нужденного молитви, Він не осудить, не зневажить їх.

Безплатні плани читання та молитовні роздуми до Псалми 102:8-18