До Филип’ян 2:19-30

Я маю надію в Господа Ісуса послати скоро до вас Тимофія, щоб утішитися, коли почую про вас. І хочу я послати саме його, бо не маю тут більше нікого, хто розділяє мої хвилювання і так щиро піклується про ваше благополуччя. Адже всі інші переслідують лише свої інтереси, нехтуючи інтересами Ісуса Христа. Вам відомо, що він за чоловік, і що, як син батькові своєму, служив він зі мною, поширюючи Добру Звістку. Тож маю надію негайно відіслати його до вас, як тільки побачу, як ідуть мої справи. Я впевнений, що Господь допоможе мені незабаром прийти до вас. Я вважаю за необхідне послати до вас Епафродита, мого брата в Христі, товариша в праці та соратника, і якого ви відправили допомогти мені у скруті моїй. Я вирішив це зробити, бо він сумує за вами всіма, й дуже занепокоївся, коли ви дізналися, що він хворів. Він і справді дуже хворів, мало не вмер. Та Бог змилувався над ним, і не лише над ним, а й наді мною, щоб я не мав ще більшого горя. І тому я ще більш прагну послати його, щоб ви, побачивши його, зраділи знову, і щоб мені позбутися свого смутку. Тож вітайте його в Господі з великою радістю, шануйте таких людей. Його слід шанувати, бо він мало не вмер, працюючи в ім’я Христове. Він був готовий віддати своє життя, щоб служити мені так, як ви не могли.

Безплатні плани читання та молитовні роздуми до До Филип’ян 2:19-30