Від Іоана 12:1-50

За шість днів до Пасхи Ісус подався до Віфанії, де жив Лазар, якого Він воскресив із мертвих. Там Йому приготували вечерю, і Марта прислуговувала за столом. Серед тих, хто з Ним вечеряв, був і Лазар. Марія взяла глечик, де було з півлітра дорогоцінних пахощів, зроблених із справжнього нарду, облила ними Ісусові ноги, витерла їх своїм волоссям, і чудовий аромат мирра наповнив увесь дім. Один із Ісусових учнів, Юда Іскаріот, який мав Його зрадити, сказав: «Чому було б ці пахощі не продати за триста срібних монет і не роздати гроші бідним?» Юда мовив це не тому, що дбав про бідних, а тому, що був злодієм. Він завідував скринькою з пожертвуваннями і крав гроші звідти. «Залиш її! — Сказав Ісус. — Нехай вона робить свою справу, бо прийшов час приготувати Мене для поховання. Бідні завжди будуть з вами, а Я — ні». Багато юдеїв, дізнавшись, що Ісус у Віфанії, прийшло на свято, щоб побачити Його. Вони хотіли побачити й Лазаря, якого Ісус воскресив із мертвих. Тоді головні священики змовилися вбити й Лазаря. Бо через нього багато юдеїв кидали своїх вождів і починали вірити в Ісуса. Наступного дня великий натовп людей прийшов до Єрусалиму на Пасхальне свято. Почувши, що Ісус має там бути, люди взяли пальмове гілля й пішли зустрічати Його, вигукуючи: «Осанна! Благословенний Той, Хто приходить в ім’я Господнє! Благословенний будь, Царю ізраїльський!» Знайшовши віслюка, Ісус сів на нього, як було написано у Святому Писанні: «Не бійся, місто Сіонське! Ось Цар твій їде верхи на віслюкові». Спочатку Його учні не зрозуміли цього, та після вознесіння Ісуса до слави, вони згадали, що саме так було написано про Нього у Святому Писанні, і що саме так усе і трапилося з Ним. Ті, хто був з Ісусом, коли Він воскресив Лазаря з мертвих і звелів йому вийти з могили, почали всім розповідати про те, що сталося. Через те й натовп пішов Йому назустріч, бо всі почули, що саме Він здійснив це чудо. Тоді фарисеї почали говорити поміж собою: «Ви бачите, нам так і не вдасться щось зробити! Он гляньте, здається, що весь світ пішов за Ним!» Серед тих, хто прийшли поклонитися Господу на Пасху, були греки. Вони підійшли до Пилипа з Вефсаїди, що в Ґалилеї, і мовили: «Добродію, ми хочемо побачити Ісуса». Пилип пішов до Андрія і сказав йому про це. Тоді Андрій разом з Пилипом пішли й розповіли про все Ісусові. Тоді Ісус відповів їм: «Час прийшов для Сина Людського прославитися. Істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в ґрунт і не загине, то залишиться одне. Коли ж воно впаде в ґрунт і загине, то принесе багато зерен і дасть добрий врожай. Той, хто любить власне життя, загубить його, хто ж охоче віддає своє життя в цьому світі, той збереже його для вічного життя. Хто служить Мені, має йти слідом, і там, де Я перебуватиму, буде й слуга Мій. Того, хто служить Мені, шануватиме і Отець Мій». «Зараз Я стурбований. Що Мені сказати? Можливо, такі слова: „Отче, врятуй Мене від цього часу страждань”. Ні, тому, що саме заради цих страждань Я й прийшов. Отче, нехай станеться те, що принесе Тобі славу». І почувся Голос з неба: «Я вже прославив ім’я Своє і ще прославлю». Тоді з натовпу, який був там, ті, хто чув це, почали казати, що то був грім. Деякі з них казали: «То Ангел говорив з Ним!» І відповів Ісус: «Не для Мене той голос пролунав, а для вас. Судний час прийшов для цього світу, і скинуто буде його правителя. І коли Я вознесуся над землею, то приверну всіх людей до Себе». Він так сказав, щоб показати, яку смерть має прийняти. І тоді народ Йому відповів: «Наш Закон каже, що Христос житиме вічно, то як же ти можеш говорити, що Син Людський вознесеться? І хто ж Він, Син Людський?» І мовив Ісус: «Світло ще не довго буде з вами. Ідіть, поки Світло маєте, щоб темрява не застала вас, бо той, хто ходить у пітьмі, не знає, куди йде. Вірте у Світло, поки Світло з вами, бережіть віру в Нього, щоб стати синами Світла». Мовивши це, Ісус пішов геть і сховався від людей. Хоча Ісус і здійснив усі ці дива в присутності людей, вони однак не вірили Йому. Бо здійснилося сказане пророком Ісаєю: «Господи, хто повірив у те, що ми сказали? Хто бачив силу Господню?» Через те вони не могли повірити, бо Ісая сказав ще й таке: «Бог зробив людей сліпими, а серця їхні кам’яними, щоб вони не могли бачити очима і розуміти серцем своїм, щоб не могли вони звернутися до Господа й отримати зцілення від Нього». Ісая сказав так, бо бачив Його славу і говорив про Нього. Та багато людей, навіть дехто з юдейських правителів, повірили в Ісуса. Однак, боячись фарисеїв, вони не могли відкрито признатися в цьому, щоб їх не вигнали з синагоги. Вони любили мирську хвалу більше, ніж хвалу Божу. І мовив Ісус на весь голос: «Хто вірить у Мене, той справді вірить і в Того, Хто послав Мене. А хто Мене бачить, той бачить і Того, Хто послав Мене. Я прийшов у цей світ як Світло, щоб жоден, хто вірить у Мене, не залишався б у темряві. Якщо ж хто почує Мої слова, та не коритиметься їм, то Я йому не суддя, бо не судити світ Я прийшов, а врятувати його. Хто Мене не визнає і не приймає слова Мої, тому буде інший суд: ті слова, яким Я навчав, будуть йому суддею в Останній день. Бо говорю Я не від Себе. Отець, Який послав Мене, дав Мені заповідь, як і чого Я маю навчати. І Я знаю, що Його наказ приносить вічне життя. Тож Я кажу те, що Отець велів Мені».