Йорам, син Агава, став ізраїльським царем у Самарії на вісімнадцятий рік правління Єгошафата, царя Юдеї, а царював він протягом дванадцяти років. І робив він недобрі справи в очах Господніх, але не так, як його батько чи мати. Він позбувся священного каменя Ваала, встановленого його батьком. Однак він і далі коїв ті ж гріхи, що Єровоам, син Невата, вводячи Ізраїль у ті ж самі смертельні гріхи. Йорам від них не відступився.
У той час Меша, моавський цар, займався розведенням овець і постачав царю Ізраїлю сто тисяч ягнят та вовну зі ста тисяч баранів. Але після смерті Агава моавський цар збунтувався проти ізраїльського царя. Тому цар Йорам підняв на ноги весь Ізраїль і вирушив у похід із Самарії. Він також відправив таке послання Єгошафату, царю Юдеї: «Проти мене повстав цар Моаву. Чи виступиш ти зі мною проти нього?»
«Так, я пристану до тебе, — відповів той. — Я такий, як і ти, мій народ, як твій народ, мої коні, як твої коні».
«Яким шляхом ми підемо на моавійців?» — запитав він.
«Через Едомську пустелю», — відповів той.
От і вирушив на війну цар Ізраїлю разом з царями Юдеї та Едома. Пройшовши в обхід сім днів, вони залишилися без води не тільки для тварин, а й для війська.
«Як же так, — вигукнув цар Ізраїлю. — Невже Господь зібрав нас, трьох царів, тільки для того, щоб віддати Моаву?»
Але Єгошафат запитав: «Чи немає серед нас Господнього пророка, аби ми могли через нього довідатися в Господа?»
Один із урядовців ізраїльського царя відповів: «Тут є Еліша, син Шафата. Йому доводилося зливати на руки Іллі».
Єгошафат сказав: «З ним слово Господнє». Тож зійшли до нього цар Ізраїлю, Єгошафат та цар Едома. Еліша сказав цареві Ізраїлю: «Чого ти від мене хочеш? Іди до пророків батька свого і до пророків матері».
«Ні, — не погодився цар Ізраїлю. — Адже Господь зібрав нас, трьох царів, щоб передати в руки Моава».
Еліша промовив: «Присягаюся життям Господа Всемогутнього, Якому я служу, що якби я не поважав Єгошафата, юдейського царя, я і не глянув би на тебе, не помітив би тебе. А нині приведи до мене гусляра».
Гусляр заграв, і на Елішу зійшла сила Господня. Еліша промовив: «Ось що говорить Господь: „Викопай у долині ями”. Господь каже таке: „Не побачите ви ні вітру, ні дощу, але вся долина наповниться водою. Нап’єтеся і ви, і худоба ваша й інші тварини. Для Господа це не важко. Він також передасть вам Моав. Ви здолаєте всі укріплені міста, ви здолаєте кожне важливе поселення. Ви повирубуєте всі добрі дерева, зупините всі джерела, знищите кожне родюче поле, закидавши камінням”».
Наступного ранку, якраз у час принесення пожертви сталося те, що Господь обіцяв: з боку Едома потекла вода! Земля наповнилася водою. Ось уже всі моавійці дізналися, що царі пішли на них війною, тому кожен чоловік: молодий і старий — всі, хто міг тримати зброю в руках, вирушили в похід і стали на кордоні. Коли вони прокинулися вранці, сонце вже віддзеркалювалося в воді. Моавійцям, які стояли неподалік, вода здалася червоною, мов кров. «Це кров! — Загукали вони. — Ті царі, мабуть, пересварилися й повбивали одне одного. Вперед, моавійці, по здобич!»
Але тільки-но моавійці підступили до ізраїльського табору, ізраїльтяни вискочили й кинулися на них, а ті — навтіч. Ізраїльтяни ж загарбали землі й рубали моавійців. Вони знищили міста, позакидали камінням усі родючі поля, загатили всі джерела й позрубували всі добрі дерева. Лише в Кір-Гарешеті не розібрали каміння, але воїни з пращами оточили місто й напали на нього.
Коли цар Моава зрозумів, що він програє битву, він зібрав сімсот воїнів з мечами, щоб прорватися до царя Едома, але вони не змогли. Тоді він покликав свого первістка, який мав стати царем після нього, й приніс його в жертву всеспалення на міському валу. Лють на Ізраїль була великою. Ізраїльтяни відступили й повернулися на свої землі.
Біблія
Біблія для діточок
