Тоді цар Давид зайшов до святого намету, сів перед Господом і мовив:
«Хто я такий Тобі, мій Володарю, Господи? Чому Ти зробив мене й мій дім таким важливим? Невже цього недостатньо було, на Твій погляд, Боже. Ти дав обіцянку щодо майбутнього для дому Твого слуги, Ти ставишся до мене як до поважної людини, о Господи Боже. Що може Давид іще Тобі сказати, щоб Ти міг поважати слугу Свого? Ти Сам знаєш слугу Свого. О Господи, заради слуги Свого й від щирого серця зробив Ти цю велику справу. Ти зробив ці великі діла відомими мені. О Господи, ніхто не може зрівнятися з Тобою, немає Бога, крім Тебе, бо ми чули про все це на власні вуха. Кого ще можна порівняти з Твоїм народом ізраїльським, кого Бог прийшов би й порятував від рабства як народ для Себе? Ім’я Своє звеличив Ти великими й славетними ділами, прогнав Ти народи, аби звільнити шлях Своєму народу й визволити його з рабства єгипетського. Ти зробив народ Ізраїлю Своїм навіки, і Ти Сам, о Господи, став його Богом.
Відтепер, Господи, нехай обіцянка Твоя щодо слуги Твого та його дому зостанеться непорушною навічно, і вчини так, як Ти обіцяв. Нехай це ствердиться, хай ім’я Твоє завжди звеличується! Тоді люди говоритимуть: „Господь Всемогутній є Богом Ізраїлю, ізраїльським Богом!” І нехай дім Давида, слуги Твого, встановлений буде перед Тобою.
Біблія
Біблія для діточок
