Пiсня над пiснями 2:1-13

Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна! Що лилїя між тернами - те мила моя між дївами. Яблоня між деревами лїсними - се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму. Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною - любов. Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю. Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає. Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будїть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно! Се голос любого мого! ось, він ійде, скаче через гори; перескакує узгірря! Бо ж мій милий - мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає. Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя! Вже зима минула, дощі перестали; Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлицї чути; Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!