Приповiстi 12:11-23

Хто поле своє порає, той має достаток хлїба, хто ж гає марно час, той розуму не має. Безбожний надиться на зло, немов полює, та корінь праведних держиться твердо. Безбожний замотується в слова уст своїх; та праведник вийде з біди. Із плодів уст своїх насичуєсь чоловік добром, і по вчинках рук його - нагорода йому. Дурному шлях його здається простим, розумен же той, хто слухає поради. Дурний досадує й зараз признається, розумний же мовчки скриває зневагу. Хто говорить (на судї) те, що, знає, той говорить правду, у сьвідка же льживого - омана. Инший пустослов ранить язиком, мов мечем, язик же мудрий - загоює. Уста правдомовні во віки пробувають, а язик ложний - на хвилину. Омана - в серцї в тих, що лихо замишляють; а радость у тих, хто мир совітує. Праведному біди нїякої не буде, а в беззаконників нещастя буде повно. Гидота в Господа уста, що лож сплїтають, хто ж правду говорить, йому благоугоден. Розсудливий чоловік ховає мовчки знаннє, дурного ж серце виголошує дурноту.