Филип'яни 2:19-30

Уповаю ж в Господї Ісусї незабаром послати до вас Тимотея, щоб і менї радїти душею, довідавшись про вас. Нїкого бо не маю рівного (йому) душею, щоб (так) щиро дбав про вас. Усї бо свого шукають, а не Ісус-Христового. Ви ж досьвід його знаєте; тим, що як батькові дитина, так він служив зо мною в благовістї. Сього ж оце надїюсь послати зараз, скоро тільки довідаюсь, як воно буде зо мною. Маю ж надїю в Господї, що й сам скоро прийду. Вважав же я потрібним послати до вас Єпафродита, брата й товариша мого в працї і боротьбі, а вашого посла й слугу в потребі моїй. Яко ж бо жадав (бачити) всїх вас і тужив тим, що ви чули, що він нездужав. Бо й нездужав мало що не до смерти, та Бог помилував його; не його ж тільки, та й мене, щоб не було менї смутку на смуток. Оце ж скоріщ послав я його, щоб ви, побачивши його знов, зрадїли, та й я меньше мав смутку. Прийміть же оце його в Господї з усякими радощами, і таких держіть у повазї, тим що він за дїло Христове був близько смерти, не дбаючи про своє життє, аби сповнити недостаток служення вашого менї.

Безплатні плани читання та молитовні роздуми до Филип'яни 2:19-30