Йоан 5:1-47

Після сього було сьвято Жидівське; і прийшов Ісус у Єрусалим. У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейськи Ветезда, з пятьма ходниками. В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води. Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю. Був же там один чоловік, що трийцять і вісїм років був у недузї. Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати? Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить. Рече йому Ісус: Устань, візьми постїль твою, та й ходи! І зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня. І казали Жиди сцїленому: Субота; не годить ся тобі брати постелї. Відказав їм: Хто оздоровив мене, той менї сказав: Візьми постїль твою, та й ходи. Питали ж його: Що то за чоловік, що сказав тобі: Візьми постїль твою, та й ходи? Той же, що одужав, не знав, хто Він; бо Ісус відійшов геть, як народ був на місцї тому. Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси; не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся. Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його. За се гонили Ісуса Жиди й шукали Його вбити, що се зробив у суботу. Ісус же відказав їм: Отець мій і досї робить і я роблю. За се ж ще більш шукали Його Жиди вбити, що не то ламле суботу, а ще й Отцем своїм зве Бога, рівним себе ставлячи Богу. Озвав ся ж Ісус і рече їм: Істино, істино глаголю вам: Не може Син нїчого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить: що бо Той робить, те й Син так само робить. Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить; і більші сих покаже Йому дїла, щоб ви дивувались. Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлює. Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові, щоб усї шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що післав Його. Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє. Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть. Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі, і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий. Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його, і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду. Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця. Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве. Инший єсть, хто сьвідкує про мене; і я знаю, що правдиве сьвідченнє, котре про мене сьвідкує. Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правдї. Я же не від чоловіка сьвідченнє приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись. Той був сьвітильник горючий і сьвітючий; ви ж хотїли повеселитись на часину сьвітлом його. Я ж маю сьвідченнє більше Йоанового: дїла бо, що дав менї Отець, щоб їх скінчити, ті дїла, що я роблю, сьвідкують про мене, що Отець мене післав. І пославший мене Отець сам сьвідкував про мене. Анї голосу Його не чули ви нїколи, анї виду Його не бачили; і слова Його не маєте пробуваючого в вас; бо кого післав Він, тому ви не віруєте. Прослїдїть писання; бо ви думаєте в них життє вічнє мати; й ті сьвідкують про мене. Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати. Чести від людей не приймаю. Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі. Я прийшов в імя Отця мого, і не приймаєте мене. Коли инший прийде в імя своє, того приймете. Як ви можете вірувати, славу один од одного приймаючи, а слави, що від одного Бога, не шукаєте? Не думайте, що я обвинувачу вас перед Отцем: є хто винуватить вас: Мойсей, що на него вповаєте. Коли б ви вірували Мойсейові, вірували б менї; бо про мене той писав. Коли ж його писанням не віруєте, як моїм словам вірувати мете?