Сталося ж у концї двох повних лїт, Фараон бачив сон. Бачся, стояв він при ріцї. І се, нїби з річки, вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї. Аж ось і других семеро корів вийшло поганих на вид і худих, да й стоять коло тих корів на річному березї. І пожерли семеро корови погані сїмох корів гарних і ситих. І прокинувсь Фараон. І заснув, і снилось йому в друге: бачся семеро колосків жита виходило з одного стебла, товстих і повних. А ж ось других семеро колосків, тоненьких і висушених східним вітром, виросло за ними. І пожерли семеро колоски тоненькі і вітром спалені семеро колосків товстих та повних. Прокинеться ж Фараон, аж то сон. І сталось уранцї, стрівожився дух його, і пославши скликав усїх віщунів Египецьких і всїх мудрагелїв тамошнїх. І росказав їм Фараон сон свій, та й не було нїкого, щоб умів його витолкувати Фараонові. Озветься ж дука винарський до Фараона: Мушу спогадати кривду мою. Розгнївився Фараон на раби свої та й укинув нас у темницю в дому гетьмана вартовницького, мене та дуку пекарського. І бачили ми сон обидва тієї ночі, я й він, кожному проти иншого снилось. Був же там із нами молодик Єврей, раб гетьманський вартовницький; і росказали ми йому, і виложив нам наші сни, кожному виложив сон його. Сталося ж, як виложив нам, так і справдилось: мене вернено на моє дуківство, а того повішено. Пославши ж Фараон, прикликав Йосифа. І виведено його негайно з хурдиги. І остригся він і перемінив одїж на собі, і прийшов до Фараона. Каже ж Фараон Йосифові: Бачив я сон, а хто б витолкував, такого нема; я ж чув про тебе, кажуть, що, чувши сни, вмієш толкувати. Відказуючи ж Фараонові Йосиф каже: Не я, нї! Бог дасть Фараонові відповідь упокійну.