2 Коринтяни 1:7-11

І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення. Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити. Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих, котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме, за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували.