П. Пісень 2:1-13

Я — цвіт рівнини, лілея долин. Як лілея посеред тернини, так моя подруга серед дочок. Як яблуня між деревами лісу, так мій коханий серед синів. Я забажала його тіні і сіла, і його плід — солодкий у моєму горлі. Приведіть мене до дому вина, виставте наді мною знак любові. Скріпіть мене миром, обкладіть мене яблуками, бо я зранена любов’ю. Його лівиця — під моєю головою, а його правиця мене обійматиме. Я благала вас, дочки Єрусалима, силами і міццю поля, щоб ви не підняли і не розбудили любов, доки не забажає. Голос мого коханого… Ось він приходить і скаче по горах, перескакуючи через пагорби. Мій коханий подібний до сарни чи молодого оленя на горах Ветиля. Ось він став за нашим муром, дивлячись крізь вікна, виглядаючи крізь мереживо. Мій коханий мені відповідає і каже: Встань, іди, моя подруго, моя красуне, моя голубко, бо ось зима минула, дощ пройшов, пішов собі, квіти з’явилися на землі, настав час обрізати дерева, у нашій землі чути голос горлиці, смоківниця вродила свій плід, виноградники квітнуть, видали запах. Устань, іди, моя подруго, моя красуне, моя голубко