Марка 6:30-56

І посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили. А Він каже їм: Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти. Тож вони самі відпливли човном до відлюдного місця. Та побачили їх, як пливли, і багато хто впізнав їх. І пішки люди збіглися туди з усіх міст і прибули раніше за них. Вийшовши, Ісус побачив великий натовп; і змилосердився над ними, бо вони були, як ті вівці, які не мають пастуха, і почав їх багато навчати. І коли минуло чимало часу, учні, підійшовши до Нього, говорили: Це місце пустинне, а пора вже пізня, тож відпусти їх, щоби пішли до навколишніх хуторів і сіл та купили собі щось їсти. Він же у відповідь сказав їм: Дайте ви їм їсти! А вони відповідають Йому: Чи нам піти купити на двісті динаріїв хліба і дати їм їсти? Він же каже їм: Скільки хлібів маєте? Ідіть подивіться. І довідавшись, кажуть: П’ять і дві рибини. І звелів їм посадити всіх групами на зеленій траві. Посідали група за групою: по сто та по п’ятдесят. Узявши п’ять хлібів та дві рибини і звернувши погляд до неба, Він поблагословив, розломив хліби і давав учням Своїм, щоби клали перед ними, і обидві рибини всім розділив. І всі вони поїли й наситилися, а з того, що залишилося, та з риб зібрали дванадцять повних кошиків. А тих, які споживали хліб, було зо п’ять тисяч чоловіків. І негайно Він змусив Своїх учнів сісти в човен і раніше за Нього пливти на той бік, до Витсаїди, а Він тим часом відпустить людей. І, відпустивши їх, Він пішов на гору помолитися. А як настав вечір, човен був серед моря, а Він Сам-один на суходолі. Побачивши, що втомилися від веслування, — бо вітер дув супроти них, — близько четвертої сторожі ночі Він підійшов до них, ідучи по морю, і хотів їх минути. Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що то привид, і закричали, бо всі Його побачили і занепокоїлися. І тут же Він заговорив до них, і сказав їм: Кріпіться, це Я, не бійтеся! Він увійшов до них у човен — і вітер ущух. А в собі вони все ще були сповнені жаху, тому що не зрозуміли чуда з хлібами, бо їхнє серце було закам’янілим. І, перепливши, вони прибули до Генісаретської землі й причалили. Коли вони вийшли з човна, люди відразу, упізнавши Його, оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих — скрізь, де б Він не з’явився. І куди б Він не входив, — до сіл, міст, хуторів, — скрізь на майданах клали недужих і благали Його, щоб хоч до краю Його одягу доторкнутися, а ті, хто торкався до Нього, зцілялися.