Івана 12:1-50

За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Витанії, де був Лазар, [який помер] і якого Ісус воскресив із мертвих. Там Йому влаштували вечерю, а Марта обслуговувала. Лазар був одним із тих, хто був з Ним при столі. Марія, взявши літру мира зі справжнього дорогоцінного нарду, помазала Ісусові ноги й своїм волоссям обтерла їх. Дім наповнився запахом мира. Каже один з Його учнів, Юда Іскаріотський, [син Симона], який мав Його видати: Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним? Він сказав це не тому, що турбувався про бідних, але тому, що був злодієм і, маючи скриньку на гроші, носив те, що вкидали. А Ісус сказав: Облиш її, це вона на день Мого похорону зберегла: бідних ви завжди із собою маєте, Мене ж — не завжди маєте. Багато юдеїв довідалося, що Він там, і прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоби побачити Лазаря, якого Він воскресив із мертвих. Тож первосвященики змовилися, щоб і Лазаря вбити, бо через нього багато хто відходив від юдеїв і починав вірити в Ісуса. Наступного дня велика кількість людей, котрі, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийшли на свято. Вони взяли віття пальм, вийшли назустріч Йому і вигукували, [промовляючи]: Осанна! Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлю! А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, — згідно з написаним: Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі. Його учні спочатку не зрозуміли цього. Але коли Ісус був прославлений, тоді згадали, що це було про Нього написано, і це Йому зробили. Свідчили люди, які були з Ним, коли Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів Його натовп, бо почув, що Він зробив це чудо. А фарисеї гомоніли між собою: Дивіться, нічого не вдієте: ось увесь світ пішов за Ним! Деякі з тих, хто прийшов поклонитися у свято, були греками. Вони підійшли до Филипа, який був з Витсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо бачити Ісуса! Филип іде і каже про це Андрієві, а [далі] Андрій з Филипом ідуть, та й повідомляють Ісуса. А Ісус сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Синові Людському. Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай. Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець. Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов — на цю годину. Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю! А люди, які стояли й чули це, говорили: То був грім. Інші казали: То ангел до Нього заговорив. У відповідь Ісус сказав: Не для Мене був цей голос, а для вас. Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде вигнаний геть. Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе! Він говорив це, зазначаючи, якою смертю мав померти. А з юрби Йому відповіли: Ми чули із Закону, що Христос перебуває вічно, а Ти кажеш, що Син Людський має бути піднятий. Хто Цей Син Людський? Тоді Ісус сказав їм: Ще деякий час Світло є між вами. Ходіть, доки маєте Світло, щоб вас не огорнула темрява, а хто ходить у темряві, не знає, куди йде. Доки маєте Світло, вірте у Світло, щоб ви стали синами Світла! Сказавши це, Ісус скрився і відійшов від них. Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього, щоби сповнилося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив нашій вістці? І кому відкрилася Господня правиця? Вони не могли вірити ще й тому, що, як казав Ісая: Засліпив їхні очі, зробив кам’яними їхні серця, аби вони не побачили очима, не зрозуміли серцем і не навернулися, щоб Я оздоровив їх! Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього. Усе ж таки багато зі старших повірило в Нього, але через фарисеїв вони не зізнавалися, щоб їх не вигнали із синагоги; вони бо полюбили людську славу більше, ніж славу Божу. Тож Ісус гучним голосом сказав: Хто вірить у Мене, той вірить не в Мене, а в Того, Хто послав Мене! І хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене. Я — Світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не перебував у темряві. Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ. Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його останнього дня. Бо не від Себе Я говорив, а Отець, Який послав Мене, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити. І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя. А що Я кажу, то так кажу, як сказав Мені Отець!