Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі. Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота. Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем? Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки. І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця. Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається. Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову.
Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням. Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем. Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами. Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.