Екклезiяст 1:1-11
Екклезiяст 1:1-11 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі. Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, марнота усе! Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем? Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть! І сонечко сходить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого, де сходить воно. Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер... Всі потоки до моря пливуть, але море воно не наповнюється: до місця, ізвідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти! Повні труду всі речі, людина сказати всього не потрапить! Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо... Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!... Буває таке, що про нього говорять: Дивись, це нове! Та воно вже було від віків, що були перед нами! Нема згадки про перше, а також про наступне, що буде, про них згадки не буде між тими, що будуть потому...
Екклезiяст 1:1-11 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Ось слова Когелета, сина Давида, царя єрусалимського: «Все марне! — Каже Когелет. — Усе безглузде. Який з тяжкої праці зиск людині, що все життя трудиться невтомно? На зміну поколінню прийде інше, лише земля лишається тією ж вічно. То сходить, то заходить сонце, спішить туди, де сходити йому. На південь мчить і повертається на північ вітер, тоді вертає знов, і знов своїм шляхом полетить і вернеться назад. Вливаються у море всі потоки, та не заповнюється море вщерть. Вода вертається до витоків своїх. Усі слова набриднути можуть, не здатен висловити думку чоловік. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш. Те, що було, те знову буде. Що скоєне, здійсниться знову. Під сонцем не нове ніщо. Якщо й існує щось, про що ти скажеш: „Поглянь, та це ж нове!” — будь певен, що воно вже існувало, коли про нас іще і гадки не було. Не буде пам’яті про тих, що вже пішли, немає пам’яті про тих, прийдешніх, не буде пам’яті й про тих, які за ними прийдуть».
Екклезiяст 1:1-11 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Слова Екклезіаста, сина Давида, царя Ізраїля в Єрусалимі. Марнота марнот, — сказав Екклезіаст, — марнота марнот, усе марнота. Яка користь людині в усій її праці, якою трудиться під сонцем? Рід приходить, і рід відходить, земля ж стоїть навіки. І сонце сходить, і сонце заходить, і тягнеться до свого місця. Воно, підіймаючись, іде туди на південь і обходить до півночі. Обходячи, обходить, іде вітер, і у своїх коловоротах вітер повертається. Усі потоки течуть до моря, та море не переповниться. На місце, звідки течуть потоки, туди вони повертаються, щоби плисти знову. Усі речі стомлюючі. Не зможе людина виказати, і око не насититься баченням, і вухо не насититься слуханням. Усе те, що було, — воно те, що буде. І що те, котре зроблене, — воно те, що буде зроблене. Немає нічого нового під сонцем. Хто промовить і скаже: Поглянь, це нове, — воно вже сталося у віках, що були перед нами. Немає пам’яті перших, і останнім, що сталися, не буде їм пам’яті в тих, що стануться в кінці.
Екклезiяст 1:1-11 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Слова речника, сина Давидового, царя Ерусалимського: Марна марнота! говорить речник; марнота над марнотами, - все марне! Що за хосен чоловікові з усієї працї його, що він працює під сонцем? Рід проходить і рід приходить, тільки земля стоїть собі вовіки. Сонце сходить, сонце й заходить, та й квапить знов до того місця, де має сходити. Вітер повіє на полуднє, потім поверне 'д півночі; знай, крутиться навкруги, та й вертається туди, звідки взявся. Усї ріки течуть у море, та й море не переповнюєсь, і туди, звідки взялись, вони неначе вертаються, щоб знов текти. Всї річі трудні; не може чоловік всього висловити; не насититься око, дивлячись, не наповниться ухо, слухаючи. Що було колись, те буде й знов, і що дїялось, те й дїяти меться, й нема нового нїчого під сонцем. Станеться часом дещо, про що люде кажуть: Ось новина! так воно давно вже бувало за попередніх часів. Нема спомину про старовину; так само й потомство не держати ме в памятї того, що колись постане.