1 Коринтян 15:1-19

Звіщаю вам, брати, Євангеліє, яке я вам сповістив, яке ви прийняли, в якому стоїте і яким спасаєтеся, коли дотримуєте слово таким, яким я вам його сповістив; якщо ж ні, — ви повірили надаремно. Найперше я вам передав те, що й прийняв, що Христос, згідно з Писанням, помер за наші гріхи, і Він був похований, і третього дня воскрес, згідно з Писанням; і з’явився Кифі, тоді дванадцятьом; після того Він з’явився одночасно понад п’ятистам братам, з яких багато хто живе ще й донині, а деякі спочили. Пізніше з’явився Якову, а тоді — усім апостолам; нарешті з’явився і мені, — наче якомусь недоноскові. Адже я найменший з апостолів, недостойний називатися апостолом, оскільки я переслідував Божу Церкву. Та благодаттю Божою я є тим, ким є. Його благодать, що в мені, не була марною, бо я трудився більше за них усіх; втім, не я, а Божа благодать, що була зі мною. Тож чи я, чи вони, але ми так проповідуємо, і так ви повірили. Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як деякі з вас кажуть, що немає воскресіння мертвих? Якщо немає воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес. А якщо Христос не воскрес, тоді марна й проповідь наша, марна й віра ваша. Ми ж виявляємося неправдивими Божими свідками, бо засвідчили про Бога, що Він воскресив Христа, Якого не воскресив, якщо насправді мертві не воскресають. Адже коли мертві не воскресають, то й Христос не воскрес. Якщо ж Христос не воскрес, тоді віра ваша марна: ви все ще в гріхах ваших. Тоді й ті, які упокоїлися у Христі, загинули! Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей!