«Чому Всемогутній бачить весь наш час,
а ми про дні Його не знаємо нічого?

Лихі людці межі переставляють на свій розсуд,
крадуть худобу і женуть на інше пасовисько.
І у сиріт крадуть вони ослів,
і відбирають за борги худобу у вдів.
Збивають бідняків з путі,
й вони десь переховуватись мусять.

Мов дикі віслюки, сіроми у пустелі бродять,
вишукують в пісках, де б хліб знайти для діток.
Вони збирають на полях багатіїв солому,
у кривдників по виноградниках збирають рештки.
Голі й неприкриті, ніч вони проводять,
від холоду нема чим захиститись.
Під зливами до нитки промокають в горах
і туляться до виступів гірських, аби сховатись.
Зловмисники сиріток від грудей крадуть,
беруть дітей у бідних як заставу
Тиняються вони із неприкритим тілом,
самі голодні, ситому снопи несуть.
Оливу з-поміж жорен добувають,
із винограду вина чавлять,
а самі ж геть від спраги чорні.
По місту котить хвилі стогін мертвих,
поранені про допомогу ледь шепочуть, та Він не чує.
Та Бог поводиться так ніби все нормально.

Є ті, для кого світло — ворог,
вони не визнають Його, Його шляхом не йдуть.
Убивця в сутінках встає,
слабких вбиває та нужденних,
а ніч настане, тоді злодієм він стає.
Про вечір мріє перелюбник і каже:
„Хто мене побачить?” —
й обличчя прикриває своє.
Вони вночі в оселі прокрадаються,
удень, замкнувшись, причаїлись по кутках,
адже до світла геть вони не звикли.
Для них глибока ніч — то ранок,
бо з безпросвітним мороком вони на „ти”.

Вони, мов та билина у стрімкім потоці,
і проклята земля, що їм дісталася у спадок,
тому й у винограднику ніхто врожаю не збере.
Як посуха і спека талий сніг крадуть,
так і Шеол поглине грішників земних.
Забуде про людину рідна матір,
і черви посмакують ним,
йому немає місця в пам’яті людській,
і гине зло, як дерево з оголеним корінням.
Бездітну жінку нечестивець ошукає,
і помічником не буде він вдові.
Своєю силою злі люди нищать правителів могутніх
й стають могутніми самі,
однак за їх життя ніхто не зможе поручиться.
На мить їм успіх і багатство голову кружляє,
а завтра що?
Зловмисникам недовго тішитися і пишатись,
так хутко опадуть, зів’януть, наче мальви квіт,
і зріжуть їх, як колоски пшениці.

Якщо це все не так, хай доведуть мені,
що я брехун, й моєму слову не повірять».

Слушайте Йов 24