Буття 8
8
Кінець потопу
1Та Бог не забув про Ноя і про всіх диких звірів та домашню худобу, що були з ним у ковчезі. Бог послав вітер на землю, й вода почала спадати. 2І замкнулися джерела великої безодні й загати небесні позачинялися, і вщух дощ із неба.
3-4Тоді вода, що покривала землю, почала поступово спадати й через сто п’ятдесят днів, сімнадцятого дня сьомого місяця ковчег зупинився, торкнувшись вершин біля Араратських гір. 5Вода ще спадала аж до десятого місяця. Першого дня десятого місяця стало видно вершини гір.
6-7Сорок днів по тому Ной відчинив вікно, яке він зробив у ковчезі, й випустив крука. Той літав взад і вперед, аж доки не висохла земля.
Ной випускає голуба
8Тоді Ной випустив голуба, щоб побачити, чи зійшла вода з поверхні землі. 9Але голуб не знайшов місця для спочинку й повернувся назад до ковчега. Вода все ще вкривала землю. Ной тоді простягнув руку і, впіймавши голуба, забрав його назад до ковчега. 10Він зачекав іще сім днів і знову випустив голуба.
11Голуб повернувся до нього того ж вечора, тримаючи в дзьобі свіжий, щойно зірваний оливковий листок. Так Ной дізнався, що вода вже зійшла з землі. 12І ще сім днів чекав Ной, і знову випустив голуба, і той уже більше не повернувся до нього.
Ной залишає ковчег
13Шістсот першого року Ноєвого життя, першого дня першого місяця вода висохла з поверхні землі. Ной відчинив двері ковчега, подивися й побачив, що поверхня землі суха. 14На двадцять сьомий день другого місяця земля зовсім висохла.
15Бог тоді мовив до Ноя: 16«Виходь із ковчега разом із дружиною своєю, і сини твої нехай виходять із жінками своїми. 17І виведи з собою кожен вид диких звірів, домашньої худоби, птаства і всього, що плазує по землі, щоб плодилися вони, щоб множилися й заселяли землю».
18І вийшов Ной з ковчега з синами, дружиною та невістками. 19І всі тварини, всі плазуни і птахи, все, що рухається на землі, повиходило з ковчега з родом своїм. 20І спорудив тоді Ной вівтар Господу. І, взявши кілька з усіх чистих тварин#8:20 чистих тварин Йдеться про тих «чистих» тварин, що їх можна було споживати або приносити в жертву Богу. і птахів, приніс їх у жертву, спаливши на вівтарі.
21І почув Господь приємні пахощі жертви і мовив до Себе в серці Своєму: «Не проклинатиму Я більше землю через людей, бо лихі наміри були у них навіть від часів юності їхньої. Тож не губитиму більше кожну живу істоту, яку Я створив.
22І поки земля існуватиме,
на ній завжди буде час сівби і жнив,
завжди існуватиме холод і спека,
літо і зима, день і ніч».
Bible League International