Лука 16
16
1Промовив же і до учеників своїх: Один чоловік був багатий, що мав приставника; і обвинувачено сього йому, що розсипає маєток його. 2І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником. 3Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь. 4Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої. 5І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму? 6Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять. 7Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять. 8І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм. 9І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї. 10Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний. 11Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить? 12І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть? 13Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї. 14Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него. 15І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом. 16Закон і пророки до Йоана. З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його. 17Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти. 18Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб; і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб. 19Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно. 20Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі, 21і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його. 22Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його. 23І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його. 24І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому. 25Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся. 26Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли. 27Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого: 28маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки. 29Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх. 30Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся. 31Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.
