Вiд Матвiя 27:1-66
Вiд Матвiя 27:1-66 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Вранці наступного дня всі головні священики разом зі старійшинами зустрілися й прийняли рішення вбити Ісуса. Вони зв’язали Його й повели до прокуратора, щоб передати Його до рук Пилата. На той час Юда, який зрадив Ісуса, побачивши, що Ісуса було оголошено винним, розкаявся у вчиненому й повернув тридцять срібняків головним священикам і старійшинам. Він сказав: «Я згрішив, видавши Невинного на смерть». «Що нам до того? — Відповіли йому. — Це твоя справа!» І він кинув ті срібні гроші у храмі, пішов і повісився. Головні священики, піднявши монети, мовили: «По Закону не годиться класти ці гроші до скарбниці, бо це плата за пролиту кров». Тоді, порадившись, вони придбали на ті гроші шматок землі, що звався Гончарним полем, щоб ховати на ньому чужинців. Ось чому те поле й досі зветься Кривавим Полем. Так збулися слова пророка Єремії: «І взяли вони тридцять срібняків, ціну, що призначили за Нього сини Ізраїля, й віддали їх за Гончарне поле, як Господь указав мені на те». Коли Ісус представ перед прокуратором, Пилат спитав Його: «Ти — Цар юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». А коли головні священики й старійшини почали перед Пилатом звинувачувати Ісуса, Він не вимовив жодного слова. Тоді Пилат знову спитав Його: «Хіба ж Ти не чуєш усі ці звинувачення проти Себе?» Але Ісус і слова не відповів на жодне із звинувачень. І це дуже здивувало Пилата. Кожного року, під час Пасхи, Пилат, за звичаєм, відпускав на волю одного з приречених злочинців, за якого просив народ. На той час у в’язниці сидів відомий злочинець на ім’я Варавва. Тож, коли зібрався натовп, Пилат запитав: «Кого ви хочете, щоб я відпустив для вас: Варавву чи Ісуса, Який зветься Христом?» Пилат знав, що головні священики і старійшини віддали Ісуса прокуратору, тільки тому, що заздрили Йому. Коли Пилат засідав у суді, його дружина прислала слугу переказати йому: «Ти не повинен нічого робити Цьому невинному, бо я бачила про Нього сон цієї ночі і була засмучена весь день». Але головні священики й старійшини підбурювали натовп просити Пилата звільнити Варавву і засудити Ісуса до страти. І через те, коли правитель запитав усіх: «Кого з цих двох ви хочете звільнити?» Ті відповіли: «Варавву!» Тоді знову Пилат звернувся до них: «Що ж мені робити з Ісусом, Який зветься Христом?» У відповідь натовп загукав: «Розіп’яти Його!» «За що? — Запитав Пилат. — Який на Ньому злочин?» Тоді всі ще дужче загорлали: «Нехай Його розіпнуть на хресті!» Пилат, побачивши, що він нічого не вдіє, і що натовп може вибухнути невдоволенням, узяв трохи води й умив руки перед народом, мовивши: «Я не винен у Його смерті. Вирішуйте самі!» У відповідь з натовпу вигукнули: «Нехай кров Його буде на нас і наших дітях!» І тоді він відпустив Варавву, а Ісуса наказав побити батогами, та опісля віддав Його на розп’яття. Пилатові воїни відвели Ісуса до палацу, де був правитель, і там зібрався цілий відділ солдат навколо Нього. Роздягнувши Його, вони накинули на Нього багряницю, на голову Йому сплели терновий вінок, а в праву руку дали ціпок. Впавши перед Ісусом на коліна, почали глузувати з Нього: «Вітаємо Тебе, Царю Юдейський!» Потім воїни забрали у Ісуса ціпок, та били Його тим ціпком по голові й плювали на Нього. А як скінчили вони знущатися й насміхатися з Ісуса, то зняли з Нього багряницю й, вбравши Ісуса у Його власний одяг, повели на розп’яття. Виходячи з міста, солдати зустріли одного киринеянина на ім’я Симон і примусили його нести хрест, що призначався для Ісуса. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося Ґолґофа (це означає «Лобне місце»), то дали Ісусові випити вина, змішаного з жовчю. Та покуштувавши трохи, Він не став його пити. Розіп’явши Ісуса, воїни, кидаючи жереб, поділили між собою Його вбрання, а потім посідали там стерегти Його. На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане офіційне звинувачення: це Ісус, Цар Юдейський. Разом із Ісусом були розіп’яті ще двоє розбійників: один праворуч, а другий ліворуч від Нього. Проходячи повз, люди лихословили і збиткувалися з Ісуса й, хитаючи головами, промовляли: «Ти ж нахвалявся геть зруйнувати храм і відбудувати знов його за три дні. Тож врятуй хоча б Себе Самого! Якщо Ти насправді Син Божий, то зійди з хреста!» Головні священики разом з книжниками та старійшинами також насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, а Себе Самого врятувати не може! Якщо Він насправді є Царем ізраїльським, то нехай Він зараз зійде з хреста, і ми повіримо в Нього. Він вірить у Господа, тож нехай Всевишній зараз врятує Його, якщо Господь Його вподобав. Бо ж Він Сам сказав: „Я — Син Божий”». І навіть двоє злочинців, які були розіп’яті разом з Ісусом, і ті також ображали Його. Опівдні темрява настала на всій землі, і було так аж до третьої години. Біля третьої Ісус голосно закричав: «Елі, Елі, лема савахтані?» Що означає «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти покинув Мене?» Деякі з людей, які стояли поруч, почули це й заговорили між собою: «Він кличе Іллю!» Один чоловік швидко побіг, намочив губку оцтом і, настромивши її на тростину, дав Ісусові напитися. А інші казали: «Залиш Його! Подивимося, чи прийде Ілля Його рятувати». Ісус іще раз голосно скрикнув і помер. Тієї ж миті завіса в храмі розірвалася навпіл: від верху й до самого низу — й здригнулася земля, і скелі розкололися. І склепи відкрилися, й багато померлих людей Божих воскресло. І вийшовши зі своїх гробниць після Ісусового воскресіння, вони пішли до святого міста Єрусалиму і явилися багатьом людям. Коли центуріон і всі ті, хто стерегли з ним разом тіло Ісуса, побачили землетрус і все, що сталося, вони дуже перелякалися й мовили: «Цей Чоловік справді був Сином Божим!» Багато жінок спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Вони супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї й піклувалися про Нього. Серед них були Марія Маґдалена, Марія, мати Якова і Йосипа, та мати Якова і Іоана. Коли настав вечір, прийшов один багач з Ариматеї на ймення Йосип, який теж був учнем Ісуса. З’явившись до Пилата, він попросив віддати йому тіло Ісусове. Тож Пилат наказав воїнам віддати Його Йосипові. Йосип узяв тіло й, загорнувши у чисте лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, що сам вирубав у скелі. Потім, прикотивши величезного каменя, він затулив ним вхід до склепу і пішов звідти. Марія Маґдалена та інша Марія залишилися сидіти біля гробниці. Наступного дня після п’ятниці головні священики й фарисеї зустрілися з Пилатом. Вони мовили до прокуратора: «Шановний, ми пригадали, що Той обманщик, ще коли був живий, сказав: „Я воскресну з мертвих через три дні”. Віддай наказ, щоб добре стерегли гробницю, поки не настане третій день, щоб Його учні не могли прийти й викрасти тіло, а тоді казати всім: „Він воскрес із мертвих”. Бо цей останній обман буде ще гірший від першого». Тоді Пилат відповів: «Ви можете взяти вартових. Ідіть і охороняйте, як знаєте». Тож вони пішли стерегти гробницю та запечатали вхід, й залишили коло нього воїнів.
Вiд Матвiя 27:1-66 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Коли настав ранок, усі первосвященники й старійшини народу прийняли рішення проти Ісуса, щоб видати Його на смерть. І, зв’язавши Його, відвели, і видали Його правителю Понтію Пілату. Тоді Іуда, Його зрадник, побачивши, що Його засудили, розкаявся і повернув первосвященникам і старійшинам тридцять срібняків, сказавши: Згрішив я, зрадивши невинну кров. Вони ж сказали: Що нам до того? Дивися сам. І, кинувши срібняки в Храмі, він вийшов, пішов і повісився. Первосвященники ж, узявши срібняки, сказали: Не можна покласти їх у скарбницю, бо це ціна крові. І, порадившись, вони купили за них поле гончаря для поховання подорожніх. Тому те поле і по цей день називається Полем крові. Тоді збулося сказане через пророка Єремію: І взяли тридцять срібняків, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, і дали їх за поле гончаря, як наказав мені Господь. Ісус же став перед правителем, і правитель запитав Його: Ти Цар іудейський? Ісус сказав йому: Ти сам кажеш. І коли первосвященники й старійшини звинувачували Його, Він нічого не відповідав. Тоді Пілат каже Йому: Хіба Ти не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? І Він не відповів йому ні на одне слово, так що правитель дуже дивувався. На свято ж правитель мав звичай звільняти народу одного в’язня, якого вони хотіли. Був у них тоді відомий в’язень на ім’я Варавва. Тож коли вони зібралися, Пілат сказав їм: Кого хочете, щоб я звільнив вам: Варавву чи Ісуса, званого Христом? Бо знав, що вони видали Його із заздрості. Коли ж він сидів у суддівському кріслі, його дружина послала до нього сказати: Нічого не роби тому Праведнику, бо сьогодні вві сні я багато постраждала за Нього. Та первосвященники й старійшини підмовили народ просити Варавву, а Ісуса погубити. Правитель сказав їм у відповідь: Кого з двох хочете, щоб я звільнив вам? Вони сказали: Варавву! Пілат каже їм: Що ж мені зробити з Ісусом, званим Христом? Усі кажуть йому: Хай буде розп’ятий! Правитель сказав: Яке ж зло Він зробив? Та вони ще дужче стали кричати: Хай буде розп’ятий! Пілат, побачивши, що нічого не вдіє, а натомість починається заворушення, узяв води, умив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові цього Праведника; дивіться самі. І весь народ сказав у відповідь: Його кров на нас і на наших дітях! Тоді він звільнив їм Варавву, а Ісуса, піддавши бичуванню, видав на розп’яття. Тоді воїни правителя, взявши Ісуса в преторій, зібрали до Нього цілу когорту, і, роздягнувши Його, одягнули на Нього багряну мантію. І, сплівши вінок з терну, поклали Йому на голову і дали Йому в праву руку тростину; і, ставши перед Ним на коліна, насміхалися над Ним, кажучи: Вітаємо, Царю іудейський! І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові. А коли насміялись над Ним, зняли з Нього мантію, одягнули Його в Його одяг і повели Його на розп’яття. Виходячи, вони зустріли одного кірінеянина на ім’я Симон і змусили його нести Його хрест. І, прийшовши на місце, яке називається Голгофа (що означає «місце черепа»), дали Йому пити винний оцет, змішаний з жовчю, та Він, покуштувавши, не схотів пити. Розіп’явши Його, вони розділили Його одяг, кинувши жереб, щоб збулося сказане пророком: Розділили між собою Мій одяг і про Моє вбрання кидали жереб. І, сидячи, стерегли Його там. І помістили над Його головою напис Його вини: Це Ісус, Цар іудейський. Тоді розіп’я´ли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а іншого ліворуч. Перехожі ж лихословили Його, хитаючи головами і кажучи: Ти, що руйнуєш Храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе! Якщо ти Син Божий, зійди з хреста! Так само й первосвященники з книжниками й старійшинами, насміхаючись, казали: Інших спасав, а Себе не може спасти! Якщо Він Цар Ізраїлю, хай зійде зараз із хреста, і ми повіримо Йому! Він надіється на Бога, то нехай тепер врятує Його, якщо Він угодний Йому, бо Він казав: Я Син Божий! Так само й розбійники, розп’я´ті з Ним, ганьбили Його. Від шостої ж години настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув гучним голосом: Елі, Елі, лама савахтані? (тобто: Боже Мій, Боже Мій, навіщо Ти покинув Мене?). Деякі з тих, що стояли там, почувши це, сказали: Він Іллю кличе. А один з них відразу ж підбіг, узяв губку, наповнив її винним оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити. А інші сказали: Давай подивимося, чи прийде Ілля рятувати Його. Та Ісус, знову скрикнувши гучним голосом, випустив дух. І ось завіса Храму розірвалась надвоє зверху донизу, і земля потряслася, і камені розкололися, і гробниці відкрилися, і багато тіл покійних святих воскресли, і, вийшовши з гробниць після Його воскресіння, увійшли у святе місто, і з’явилися багатьом. Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякались і сказали: Воістину Він був Сином Божим! Було там багато жінок, що дивилися здаля, які пішли за Ісусом з Галілеї, прислуговуючи Йому. Серед них була Марія Магдалина, Марія, мати Якова й Іосії, та мати синів Зеведеєвих. Коли настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосип, який і сам був учнем Ісуса. Він прийшов до Пілата і попросив тіло Ісуса. Тоді Пілат наказав віддати тіло. Узявши тіло, Йосип обгорнув його чистим льняним полотном, і поклав його у своїй новій гробниці, яку висік у скелі, і, приваливши до дверей гробниці великий камінь, пішов. Там була Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробниці. Наступного дня, що йде після дня приготування, зібралися до Пілата первосвященники й фарисеї і сказали: Пане, ми згадали, що той обманщик ще за життя сказав: Через три дні Я воскресну. Тож накажи охороняти гробницю до третього дня, щоб Його учні, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народу: Він воскрес із мертвих, — і буде останній обман гіршим від першого. Пілат сказав їм: У вас є варта, ідіть і охороняйте, як знаєте. Вони пішли і стали охороняти гробницю, опечатавши камінь і поставивши варту.
Вiд Матвiя 27:1-66 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А коли настав ранок, усі первосвященики й старші народу зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть. І, зв’язавши Його, повели, та й Понтію Пилату намісникові віддали. Тоді Юда, що видав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібняків первосвященикам і старшим, та й сказав: Я згрішив, невинну кров видавши. Вони ж відказали: А нам що до того? Дивись собі сам... І, кинувши в храм срібняки, відійшов, а потому пішов, та й повісився... А первосвященики, як взяли срібняки, то сказали: Цього не годиться покласти до сховку церковного, це ж бо заплата за кров. А порадившись, купили на них поле ганчарське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле полем крови аж до сьогодні. Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремія, промовляючи: І взяли вони тридцять срібняків, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві, і дали їх за поле ганчарське, як Господь наказав був мені. Ісус же став перед намісником. І намісник Його запитав і сказав: Чи Ти Цар Юдейський? Ісус же йому відказав: Ти кажеш. Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічого на те не відказував. Тоді каже до Нього Пилат: Чи не чуєш, як багато на Тебе свідкують? А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був дуже здивований. Мав же намісник звичай відпускати на свято народові в’язня одного, котрого хотіли вони. Був тоді в’язень відомий, що звався Варавва. І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос? Бо він знав, що Його через заздрощі видали. Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього... А первосвященики й старші попідмовляли народ, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподіяти. Намісник тоді відповів і сказав їм: Котрого ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив? Вони ж відказали: Варавву. Пилат каже до них: А що ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос? Усі закричали: Нехай розп’ятий буде!... А намісник спитав: Яке ж зло Він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: Нехай розп’ятий буде! І, як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: Я невинний у крові Його! Самі ви побачите... А ввесь народ відповів і сказав: На нас Його кров і на наших дітей!... Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб розп’ятий був. Тоді то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ. І, роздягнувши Його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: Радій, Царю Юдейський! І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били... А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп’яття. А виходячи, стріли одного кірінеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста. І, прибувши на місце, що зветься Голгофа, цебто сказати Череповище, дали Йому пити вина, із гіркотою змішаного, та, покуштувавши, Він пити не схотів. А розп’явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба. І, посідавши, стерегли Його там. І напис провини Його помістили над Його головою: Це Ісус, Цар Юдейський. Тоді розп’ято з Ним двох розбійників: одного праворуч, а одного ліворуч. А хто побіч проходив, Його лихословили та головами своїми хитали, і казали: Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, спаси Самого Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста! Так само ж і первосвященики з книжниками та старшими, насміхаючися, говорили: Він інших спасав, а Самого Себе не може спасти! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, і ми повіримо Йому! Покладав Він надію на Бога, нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому. Бо Він говорив: Я Син Божий... Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були розп’яті. А від години шостої аж до години дев’ятої темрява сталась по цілій землі! А коло години дев’ятої скрикнув Ісус гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? цебто: Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?... Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю. А один із них зараз побіг і взяв губку та, оцтом її наповнивши, настромив на тростину й давав Йому пити. Інші казали: Чекай но, побачмо, чи прийде Ілля визволяти Його. А Ісус знову голосом гучним іскрикнув, і духа віддав... І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із’явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий! Було там багато й жінок, що дивилися здалека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували. Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих. А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Ариматеї, на ім’я Йосип, що й сам був навчався в Ісуса. Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати. І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його плащаницею чистою, і поклав його в гробі новому своїм, що був висік у скелі. До дверей гробових привалив він великого каменя, та й відійшов. Була ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насупроти гробу. А наступного дня, що за п’ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: По трьох днях Я воскресну. Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу... Відказав їм Пилат: Сторожу ви маєте, ідіть, забезпечте, як знаєте. І вони відійшли, і, запечатавши каменя, біля гробу сторожу поставили.
Вiд Матвiя 27:1-66 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старші народу скликали раду проти Ісуса, щоб убити Його; і, зв’язавши Його, повели й передали правителеві Пилату. Тоді Юда, який Його видав, побачивши, що Він засуджений, розкаявся і повернув тридцять срібних монет первосвященикам і старшим, кажучи: Я згрішив, видавши невинну кров. Вони ж сказали: А що нам до того? Сам дивися. Тоді він кинув срібняки в храмі, пішов геть і повісився. А первосвященики, узявши срібняки, сказали: Не годиться класти їх до скарбниці, бо це ціна крові. Порадившись, вони купили на них гончарське поле, щоб хоронити там чужинців. Тому те поле досі зветься Полем крові. Тоді сповнилося сказане через пророка Єремію, який говорив: І взяли вони тридцять срібняків — вартість Оціненого, — Того, Кого оцінили сини Ізраїля, і дали їх за гончарське поле, як наказав мені Господь. Ісус же став перед правителем. Правитель запитав Його: Чи ти юдейський Цар? Ісус відповів: Ти кажеш! Коли первосвященики і старші Його звинувачували, Він нічого не відповідав. Тоді Пилат каже Йому: Хіба не чуєш, скільки проти Тебе свідчать? Але Він не відповідав йому на жодне слово, так що правитель дуже дивувався. На кожне свято правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого бажали. Був же тоді відомий в’язень, якого звали Вараввою. Коли вони зібралися, Пилат сказав їм: Кого хочете, щоб я відпустив вам, Ісуса Варавву чи Ісуса, Котрий зветься Христос? Адже знав, що через заздрощі видали Його. Коли ж він сидів на судилищі, послала до нього його дружина сказати: Не май нічого до Того Праведника, бо я багато натерпілася нині вві сні через Нього! А первосвященики й старші підмовили людей, аби просити за Варавву, а Ісуса щоб убити. Правитель озвався і сказав їм: Кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву. Пилат їм відповів: А що я маю зробити з Ісусом, Який зветься Христос? Усі закричали: Нехай буде розп’ятий! Він же сказав: А який злочин Він скоїв? Та вони ще дужче кричали: Нехай буде розп’ятий! Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі посилюється, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові Цього Праведника! Дивіться самі! У відповідь весь народ закричав: Кров Його на нас і на наших дітях! Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса після бичування видав на розп’яття. Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторію, зібрали через Нього весь підрозділ. І, роздягнувши Його, накинули на Нього багряницю та, сплівши вінок з тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку і, упавши на коліна перед Ним, глузували з Нього, кажучи: Радій, Царю юдейський! І плювали на Нього та, взявши тростину, били Його по голові. А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг і повели на розп’яття. Виходячи, зустріли чоловіка з Киринеї на ім’я Симон, якого примусили нести Його хрест. Коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що в перекладі означає Череповище, дали Йому випити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не схотів пити. А ті, які розіп’яли Його, кидаючи жереб, поділили Його одяг і, посідавши, стерегли Його там. Над Його головою прибили напис Його провини: Це Ісус — Цар юдейський. Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного — праворуч, другого — ліворуч. А ті, хто проходив повз Нього, лихословили Його, похитуючи своїми головами і кажучи: Ти, Котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого! Якщо Ти є Син Божий, то зійди з хреста! Так само й первосвященики з книжниками та старшими, глузуючи, говорили: Інших спасав, а Себе Самого не може спасти?! Він, Цар ізраїльський, нехай зійде тепер з хреста — і повіримо в Нього. Він покладав надію на Бога; нехай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я — Божий Син! Так само і розбійники, розп’яті з Ним, насміхалися з Нього. Від шостої години по всій землі тривала темрява — аж до дев’ятої години. А о дев’ятій годині Ісус скрикнув гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лема савахтані? Тобто: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув? Деякі з тих, які там стояли, почувши це, говорили, що Він кличе Іллю. І зараз же один із них, підбігши, взяв губку, наповнив її оцтом, настромив на очеретину і дав Йому пити. Інші ж казали: Облиш, подивимося, чи прийде Ілля Його спасати. Ісус же, знову голосно скрикнувши, віддав духа. І ось завіса храму роздерлася надвоє — згори додолу; земля затряслася, скелі порозпадалися, гроби повідкривалися, багато тіл померлих святих устали і, вийшовши з гробів після Його воскресіння, ввійшли до святого міста і явилися багатьом. А сотник і ті, які з ним стерегли Ісуса, побачивши землетрус і те, що сталося, дуже злякалися й говорили: Справді, Він був Божий Син! Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони йшли за Ісусом з Галилеї, прислуговуючи Йому. Поміж ними була Марія Магдалина, Марія — мати Якова та Йосифа, мати Зеведеєвих синів. Коли настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї на ім’я Йосиф, який і сам був учнем Ісуса; він прийшов до Пилата й попросив тіло Ісуса. Після чого Пилат наказав дати. Взявши тіло, Йосиф обгорнув Його чистим полотном і поклав Його до своєї нової гробниці, яку висік у скелі, та, прикотивши до отвору гробниці великий камінь, відійшов. Була ж там Марія Магдалина і друга Марія, які сиділи напроти гробу. Наступного дня, що після п’ятниці, зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну! Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоби часом Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його та не сказали народові: Він воскрес із мертвих! — бо буде цей останній обман гірший від першого. Пилат сказав їм: Маєте варту, ідіть і забезпечте, як знаєте. Вони пішли й забезпечили гробницю: опечатали камінь і поставили варту.
Вiд Матвiя 27:1-66 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Як же настав ранок, зробили раду всї архиєреї й старші людські на Ісуса, щоб убити Його; і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові. Тодї, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшинї, кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що нам до того? ти побачиш. І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся. Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се цїна крові. Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих. Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день. Тодї справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, цїну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля, і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь. Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси. А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нїчого. Тодї каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе? І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся. На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотїли. Мали ж тодї знаного вязника, на прізвище Вараву. Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа? Знав бо, що через зависть видали Його. Як же сидїв він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через Него. Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили. Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву. Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на прізвище Христом? Кажуть йому всї: Нехай буде розпятий. Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде розпятий. Бачивши ж Пилат, що нїчого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите. І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на дїти наші. Тодї відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його. Тодї воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту. І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ; і, сплївши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на колїна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський! І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його. І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпяттє. Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його, І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце, дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотїв пити. Розпявши ж Його, подїлили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Подїлили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб. І, посїдавши, стерегли Його там; і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський. Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї. Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми, і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста. Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали: Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него; Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його; казав бо: Я Син Божий. Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому. Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої. Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій, Боже мій, чом мене покинув єси? Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей. І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його. Останнї ж казали: Нехай; побачимо, чи прийде Ілия спасати Його. Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа. І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались; і гроби порозкривались; і многі тїла сьвятих усопших повставали, і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим. Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справдї, Божий Син був сей. Було там багато й жінок, що оддалеки дивились, котрі прийшли слїдом за Ісусом із Галилеї, служачи Йому. Між ними була Мария Магдалина, й Мария, мати Яковова та Йосиїна, й мати синів Зеведеєвих. Як же настав вечір, прийшов чоловік заможний з Ариматеї, на ймя Йосиф, що й сам учив ся в Ісуса. Сей, приступивши до Пилата, просив тїла Ісусового. Тодї Пилат і звелїв оддати тїло. І взявши тїло Йосиф, обгорнув його плащеницею чистою, положив його у новім своїм гробі, що висїк у скелї; й прикотивши великого каменя до дверей гробу, одійшов. Була ж там Мария Магдалина й друга Мария, і сидїли навпроти гроба. Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата, кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий: Через три днї встану. Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої. Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте. Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.