Вiд Луки 23:1-56
Вiд Луки 23:1-56 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Тож всі вони підвелися й відвели Ісуса до Пилата. І почали вони звинувачувати Ісуса кажучи: «Ми чули, як цей Чоловік заводив в оману наших людей. Він стверджує, що ми не повинні сплачувати податки цезареві і називає Себе Христом — Царем Юдейськім». Тоді Пилат запитав Ісуса: «Ти — Цар Юдейський?» На що Ісус відповів: «Так, це Я. Але ж ти сам це сказав». Тоді Пилат звернувся до головних священиків і натовпу: «Я не бачу ніякої вини за цим Чоловіком». Та головні священики наполягали, кажучи: «Він Своїм вченням підбурює людей по всій Юдеї: Він почав у Ґалилеї та дійшов аж до сюди». Почувши це, Пилат запитав, чи цей Чоловік ґалилеянин. Довідавшись, що Ісус із тієї землі, якою править Ірод, Пилат відправив Його до Ірода, бо той саме перебував в Єрусалимі. Коли Ірод побачив Ісуса, то був дуже задоволений, бо ж багато чув про Нього та від давнього часу прагнув побачити Його. Він сподівався стати свідком якихось дивних знамень, створених Христом. Він почав про все розпитувати Ісуса, але Той на жодне з запитань не відповів йому. При цьому були присутні головні священики й книжники, які весь час запально звинувачували Його. Ірод та його воїни насміхалися над Ісусом, одягнувши Його у пишні шати, подібні до тих, котрі носили царі. Опісля він знову відіслав Ісуса до Пилата. У той день Ірод з Пилатом подружилися, хоч раніше вони ворогували. Пилат, скликавши головних священиків, юдейських вождів та простий народ, звернувся до них: «Ви привели до мене Цього Чоловіка, звинувативши Його в тому, що Він вводив людей в оману. Отут, у вашій присутності, я допитав Його і не знайшов ніяких підстав для ваших звинувачень проти Нього. Так само ніяких підстав не знайшов і Ірод. Тож він відіслав Ісуса знову до нас. Як бачите, Він не зробив нічого такого, за що заслуговував би смерті. Отже, я покараю Його батогами, а потім відпущу». [Щороку, під час святкування Пасхи, правитель, за звичаєм, відпускав на волю одного з в’язнів, за якого просив народ]. У відповідь натовп загукав: «Нехай Ісуса розіпнуть на хресті! Відпусти нам Варавву!» (Варавву було кинуто до в’язниці за участь у заколоті в місті й за вбивство). Тоді знову Пилат звернувся до людей, кажучи, що він хотів би відпустити Ісуса. Та вони й далі вигукували: «Розіп’ясти Його! Нехай Його розіпнуть на хресті!» І втретє Пилат звернувся до народу, питаючи: «Який на Ньому злочин? Я не знайшов проти Нього нічого, за що слід було б карати смертю. Тож я покараю Його батогами й відпущу». Але й далі народ голосно вимагав стратити Ісуса, і цей крик досяг такої сили, що Пилат вирішив задовольнити їхню вимогу. Він наказав відпустити Варавву, чоловіка, якого було кинуто до в’язниці за участь у заколоті і вбивство, бо натовп просив саме за нього. А Ісуса, за волею народу, Пилат віддав на розп’яття. Саме у той час, коли воїни вели Ісуса на страту, по дорозі до міста, повертаючись з поля, йшов Симон киринеянин. Тож солдати примусили його йти слід за Ісусом, та нести хрест, що призначався для Нього. Та величезний натовп сунув за Ісусом. В натовпі були й жінки, які плакали й голосили за Ним. Він обернувся до них і сказав: «Дочки Єрусалимські, не плачте за Мною. Плачте за собою самими й за дітьми своїми. Бо настануть дні, коли люди казатимуть: „Щасливі ті жінки, в яких не може бути дітей, щасливі ті утроби, що нікому не дали життя, і щасливі ті груди, які нікого не годували”. Люди проситимуть гори: „Впадіть на нас!” Люди проситимуть могили: „Поховайте нас!” Бо якщо таке траплятиметься з добрими людьми, то що ж тоді буде людям злим?» Разом з Ісусом воїни привели на страту ще двох злочинців. Коли ж вони прийшли до місця, що називалося «Лобне місце», воїни розп’яли Ісуса, та ще двох злочинців: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього. Тоді Ісус промовив: «Отче, прости цих людей, вони самі не знають, що вони чинять». Та охоронці, тим часом, поділили між собою Його вбрання, кидаючи жереб. Навколо стояли люди й дивилися за всім, що трапилося. А вожді юдейські насміхалися з Ісуса, кажучи: «Він рятував інших, тож хай тепер Себе Самого врятує, якщо Він справді є Христос, обраний Богом!» Навіть воїни, і ті збиткувалися й насміхалися з Ісуса. Вони запропонували Йому кислого вина, кажучи: «Якщо Ти Цар Юдейський, то врятуй Себе!» На хресті, над головою Ісуса, солдати прибили дощечку, на якій було написане: це Цар Юдейський. І один із злочинців, розіп’ятих разом з Ісусом, почав лихословити Його, кажучи: «Хіба ж ти не Христос? Тож врятуй Себе й нас!» Але другий злочинець присоромив його, сказавши: «Чи ти не боїшся Бога? Ти ж маєш такий самий вирок. Але наші з тобою вироки справедливі. Ми отримали те, що заслужили своїми вчинками, а цей Чоловік не зробив нічого лихого». І додав: «Ісусе, згадай про мене, коли прийдеш у Своє Царство». Ісус відповів йому: «Правду кажу тобі: сьогодні ж ти будеш зі Мною в раю». Близько полудня темрява вкрила всю землю, і було так аж до третьої години. І сталося те тому, що сонце перестало світити. Та одразу завіса в храмі розірвалася навпіл. Ісус голосно закричав: «Отче, передаю дух Свій у Твої руки». І з цими словами Він помер. Коли центуріон побачив, що трапилося, він почав славити Бога, мовивши: «Безперечно, це був праведний Чоловік». Багато людей прийшли з міста, аби подивитися на страту. Та побачивши що трапилося, зажурилися, й засмучені пішли додому. Та всі ті, хто знав Його, стояли й спостерігали здалеку за всім, що трапилося. Там також знаходилися і жінки, котрі йшли за Ісусом від самої Ґалилеї. Саме у той час, в Єрусалимі знаходився чоловік на ймення Йосип з юдейського міста Ариматея. Він був доброю і праведною людиною й також чекав на прихід Царства Божого. Йосип був членом ради юдейської та не погоджувався з її рішенням про Ісусову страту. Він пішов до Пилата й попросив, щоб йому віддали тіло Христа. Йосип зняв тіло Ісусове з хреста й, загорнувши у лляне полотно, поклав Його до нової гробниці, висіченої у скелі. Була п’ятниця, день приготувань, наближалася субота. Жінки, які супроводжували Ісуса від самої Ґалилеї, простежили за Йосипом й бачили, де було поховано Його. Вони повернулися додому й приготували запашну олію й пахощі, аби намастити тіло Ісусове. В суботу жінки, згідно з законом Мойсея, відпочивали.
Вiд Луки 23:1-56 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
І встало все їхнє зборище і повело Його до Пілата. I почали звинувачувати Його, кажучи: Ми виявили, що Він зводить народ і забороняє платити податки кесарю, називаючи Себе Христом-Царем. Пілат запитав Його: Ти Цар іудейський? Він сказав йому у відповідь: Ти сам кажеш. Пілат сказав первосвященникам і народу: Я не знаходжу ніякої вини в цьому чоловікові. Та вони ще дужче стали казати: Він підбурює народ, навчаючи по всій Iудеї, почавши з Галілеї і до цього місця. Пілат, почувши про Галілею, запитав, чи цей чоловік галілеянин. I, дізнавшись, що Він з володінь Iрода, відіслав Його до Iрода, який у ті дні теж був у Єрусалимі. Iрод, побачивши Iсуса, дуже зрадів, бо давно хотів побачити Його, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього якесь чудо. I ставив Йому багато питань, та Він нічого не відповідав йому. Первосвященники ж і книжники стояли і несамовито звинувачували Його. А Iрод зі своїми воїнами, зневаживши Його й насміявшись над Ним, одягнув Його в розкішний одяг і послав Його назад до Пілата. I стали в той день Пілат і Iрод друзями між собою, бо раніше були у ворожнечі один з одним. Пілат же, скликавши первосвященників, начальників і народ, сказав їм: Ви привели до мене цього чоловіка як такого, що зводить народ. I ось я, допитавши Його перед вами, не знайшов у цьому чоловікові ніякої вини з того, у чому ви звинувачуєте Його. Так само й Iрод, бо я посилав вас до нього, і ось нічого, вартого смерті, не зроблено Ним. Тож покараю Його і звільню (а йому необхідно було на свято звільняти їм одного в’язня). Та вони закричали всі разом: Геть Його, а звільни нам Варавву! (який за повстання і вбивство, скоєні в місті, був посаджений у в’язницю). Пілат же, бажаючи звільнити Iсуса, знову заговорив до них. Та вони кричали: Розіпни, розіпни Його! Він утретє сказав їм: Яке ж зло Він зробив? Я не знайшов у Ньому нічого, вартого смерті. Тож покараю Його і звільню. Та вони наполегливо продовжували вимагати гучними голосами розіп’ясти Його, і крики їх і первосвященників перемогли. I Пілат присудив, щоб було за їхнім проханням: звільнив їм посадженого у в’язницю за повстання і вбивство, якого вони просили, а Iсуса видав у їхню волю. I коли Його повели, то затримали одного Симона кірінеянина, що йшов із села, і поклали на нього хрест, щоб він ніс за Iсусом. За Ним ішло дуже багато народу й жінок, які голосили й ридали за Ним. Iсус, повернувшись до них, сказав: Дочки єрусалимські, не плачте за Мною, а плачте за собою і за своїми дітьми. Бо ось настають дні, у які скажуть: Блаженні безплідні, і утроби, що не народжували, і груди, що не годували. Тоді почнуть казати горам: Упадіть на нас! — і пагорбам: Покрийте нас! Бо якщо з зеленим деревом таке роблять, то що буде з сухим? Вели з Ним на смерть і двох інших, злочинців. I коли прийшли на місце, яке називається Череп, там розіп’яли Його і злочинців: одного праворуч, а іншого ліворуч. Iсус же сказав: Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять! Вони ж ділили Його одяг, кидаючи жереб. А народ стояв і дивився. Насміхалися з ним і начальники, кажучи: Iнших спасав, хай спасе Себе, якщо Він Христос, обранець Божий! Насміхались над Ним і воїни, підходячи й підносячи Йому винний оцет і кажучи: Якщо Ти Цар іудейський, спаси Себе! Був і напис, написаний над Ним грецькими, латинськими і єврейськими літерами: Це — Цар іудейський. Один з повішених злочинців лихословив Його, кажучи: Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас! А інший, обізвавшись, докоряв йому, кажучи: Невже ти не боїшся Бога, коли й сам на таке ж засуджений? I ми засуджені справедливо, бо отримали варте того, що зробили, а Він нічого поганого не зробив. I сказав Iсусу: Згадай мене, Господи, коли прийдеш у Своє Царство. Iсус сказав йому: Iстинно тобі кажу: сьогодні ти будеш зі Мною в раю. Було ж близько шостої години, і настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години. I сонце затьмарилось, і завіса Храму розірвалась посередині. А Iсус, скрикнувши гучним голосом, сказав: Отче, у Твої руки віддаю Свій дух! I, сказавши це, випустив дух. Сотник, побачивши, що сталося, прославив Бога, кажучи: Дійсно Цей Чоловік був праведник! I весь народ, що зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди. Усі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним із Галілеї, стояли вдалині і дивилися на це. I ось прийшов чоловік на ім’я Йосип, член Ради, чоловік добрий і праведний (він не був згодний з їхнім рішенням і дією), з іудейського міста Аримафеї, який і сам чекав Царства Божого. Він прийшов до Пілата і попросив тіло Iсуса. I, знявши його, обгорнув його льняним полотном і поклав його в гробниці, висіченій у скелі, де ще нікого не клали. Був день приготування, і наставала субота. Слідом пішли й жінки, які прийшли були з Ним із Галілеї, і побачили гробницю і як поклали Його тіло. Повернувшись, вони приготували пахощі й миро і в суботу за заповіддю спочивали.
Вiд Луки 23:1-56 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І знялися всі їхні збори, і повели до Пилата Його. І зачали оскаржати Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар. І Пилат запитав Його, кажучи: Чи Ти Цар Юдейський? А Він відказав йому в відповідь: Сам ти кажеш... І Пилат сказав первосвященикам та до народу: Я не знаходжу жадної провини в Цій Людині. А вони намагались, говорячи: Він бунтує народ, навчаючи в усій Юдеї, від Галілеї почавши аж посі. А Пилат, вчувши про Галілею, спитав: Хіба Він галілеянин? І, дізнавшись, що Він із влади Ірода, відіслав Його Іродові, бо той в Єрусалимі також перебував тими днями. Коли ж Ірод побачив Ісуса, то дуже зрадів, бо він від давнього часу бажав Його бачити, багато за Нього чував, і сподівався побачити чудо яке, що буває від Нього. І багато питався Його, та нічого не відповідав Він йому. І стояли тут первосвященики й книжники, та завзято Його оскаржали. Тоді Ірод із військом своїм ізневажив Його й насміявся, зодягнувши Його в яснобілу одіж, і відіслав до Пилата Його. І того дня стали Ірод із Пилатом за приятелів між собою, бо давніш ворожнеча між ними була. А Пилат скликав первосвящеників, і старшин, і народ, і промовив до них: Привели ви мені Чоловіка Цього, як того, що бунтує народ. А ось я перед вами розвідав, і не знаходжу в Людині Оцій ані однієї провини такої, про що ви оскаржаєте. Також Ірод, бо він відіслав Його нам. І ось нічого, що на смерть заслуговувало б, Він не вчинив. Отже я покараю Його й відпущу. Бо повинен був їм відпустити одного на свято. А народ став кричати й казати: Візьми Цього, відпусти ж нам Варавву! А той за повстання одне, яке сталося в місті, і за вбивство посаджений був до в’язниці. І знову сказав їм Пилат, хотячи відпустити Ісуса. Та кричали вони й говорили: Розіпни, розіпни Його! Він же втретє промовив до них: Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, що на смерть заслуговувало б, на Нім не знайшов. Отже я покараю Його й відпущу. А вони сильним криком свого домагалися, та вимагали розп’ясти Його. І взяв гору крик їхній та первосвящеників. І Пилат присудив, щоб було, як просили вони: відпустив їм Варавву, посадженого за повстання та вбивство в в’язницю, за якого просили вони, а Ісуса віддав їхній волі... І як Його повели, то схопили якогось Симона із Кірінеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом! А за Ним ішов натовп великий людей і жінок, які плакали та голосили за Ним. А Ісус обернувся до них та й промовив: Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували... Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір’ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому? І вели з Ним також двох злочинників інших, щоб убити. А коли прибули на те місце, що звуть Череповище, розп’яли тут Його та злочинників, одного праворуч, а одного ліворуч. Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!... А як Його одіж ділили, то кидали жереба. А люди стояли й дивились... Насміхалися з ними й старшини, говорячи: Він інших спасав, нехай Сам Себе визволить, коли Він Христос, Божий Обранець! І вояки глузували з Нього: приступаючи, оцет Йому подавали, і казали: Коли Цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам! Був же й напис над Ним письмом грецьким, латинським і гебрейським написаний: Це Цар Юдейський. А один із розп’ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас! Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив. І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю! Наближалася шоста година, і темрява стала по цілій землі аж до години дев’ятої... І сонце затьмилось, і в храмі завіса роздерлась надвоє... І, скрикнувши голосом гучним, промовив Ісус: Отче, у руки Твої віддаю Свого духа! І це прорікши, Він духа віддав... Коли ж сотник побачив, що сталось, він Бога прославив, говорячи: Дійсно праведний був Чоловік Цей! І ввесь натовп, який зійшовсь на видовище це, як побачив, що сталось, бив у груди себе та вертався... Усі ж знайомі Його й ті жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, здалека стояли й дивились на це... І ось муж, на ім’я йому Йосип, що був радником синедріону, людина шановна і праведна, не пристав він до ради та чину їх, із Ариматеї, юдейського міста, що й сам сподівався Божого Царства, цей прийшов до Пилата, і тіла Ісусового став просити. І Йосип, знявши Його, обгорнув плащаницею, і поклав Його в гробі, що в скелі був висічений, і що в ньому ніколи ніхто не лежав. День той був Приготування, і наставала субота. А жінки, що прийшли були з Ним із Галілеї, ішли слідом, і вони бачили гроба, і як покладене тіло Його. Повернувшись, вони наготували пахощів і мира, а в суботу, за заповіддю, спочивали.
Вiд Луки 23:1-56 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
І встали всі вони, і повели Його до Пилата. Почали Його звинувачувати, кажучи: Ми знайшли Цього, Який бунтує наш народ, забороняє давати кесареві данину і каже, що Він — Сам Христос, Цар. Пилат запитав Його, кажучи: Ти є Цар юдеїв? А Він у відповідь сказав йому: Ти кажеш! Пилат же сказав первосвященикам і юрбі: Жодної вини я не знаходжу в Цій Людині. Та вони ще наполегливіше твердили, запевняючи, що Він підбурює народ, навчає по всій Юдеї, починаючи з Галилеї і аж сюди. Пилат, почувши це, запитав, чи Він галилеєць. Переконавшись, що Він з підвладних Ірода, відіслав Його до Ірода, який тими днями перебував у Єрусалимі. Ірод, побачивши Ісуса, дуже зрадів; давно бажав Його бачити, бо чув [багато] про Нього і сподівався побачити від Нього якусь ознаку. Ставив Йому багато запитань, але Він нічого йому не відповідав. Первосвященики та книжники стояли, завзято обвинувачуючи Його. Ірод зі своїми воїнами, принизивши та висміявши Його, одягнув у світлий одяг і відіслав Його до Пилата. Того дня Ірод і Пилат стали друзями, хоча раніше вони ворогували між собою. Пилат, покликавши первосвящеників, начальників та людей, сказав їм: Привели ви мені Цю Людину як Того, Хто підбурює народ. І ось, я перед вами допитував і не знайшов у Цій Людині жодної провини з того, у чому Її обвинувачуєте. Так само й Ірод, який повернув Його нам. Отже, нічого вартого смерті Він не зробив; тож, покаравши Його, відпущу. [Треба ж було йому щосвята відпускати їм когось одного]. Та вони всі разом закричали, вигукуючи: Візьми Цього, а відпусти Варавву! Варавва був ув’язнений за якийсь заколот у місті й за вбивство. А Пилат, бажаючи відпустити Ісуса, знову заговорив до них. Та вони кричали, вигукуючи: Розіпни, розіпни Його! Тож він утретє сказав їм: Яке ж зло Він зробив? Нічого вартого смерті не знайшов я в Ньому. Я покараю Його й відпущу. Однак вони наполягали гучними голосами, вимагали Його розіп’яти, і голоси їхні [та первосвящеників] перемогли. І Пилат присудив згідно з їхніми вимогами: відпустив того, за кого вони просили, який за бунт і вбивство був посаджений до в’язниці, а Ісуса видав на їхню волю. І повели Його. Взявши якогось Симона з Киринеї, який ішов з поля, поклали на нього нести за Ісусом хрест. Ішла ж за Ним велика юрба народу та жінки, які голосили й оплакували Його. Повернувшись до них, Ісус сказав: Дочки єрусалимські, не плачте за Мною, краще плачте за собою та за своїми дітьми, бо ось настають дні, коли скажуть: Блаженні неплідні й утроби, які не родили, і груди, які не годували. Тоді почнуть казати горам: Упадіть на нас! — і горбам: Покрийте нас! Адже коли із зеленим деревом це роблять, то що станеться із сухим? І вели з Ним на страту також інших двох злочинців. І коли прийшли на місце, яке зветься Череповище, тут розіп’яли Його й злочинців — одного праворуч, а другого — ліворуч. Ісус говорив: Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять! А ті, які ділили Його одяг, кидали жереб. А народ стояв і дивився. Насміхалися і начальники [з ними], кажучи: Він інших спасав, тож нехай спасе і Себе Самого, якщо Він Христос, Божий Обранець! Глузували з Нього й воїни; вони, приступаючи, подавали Йому оцет і казали: Якщо Ти — юдейський Цар, спаси Себе! Над Ним був напис, [зроблений грецьким, латинським та єврейським письмом]: Це — Цар юдеїв. Один із розп’ятих злочинців лихословив Його, кажучи: Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас! А другий обізвався і, докоряючи йому, сказав: Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на таке засуджений? Але ми — справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили; Він же нічого поганого не зробив! І додав: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє! А Він сказав йому: Запевняю тебе: сьогодні ти будеш зі Мною в раю! І коли настала шоста година, наступила темрява по всій землі — до дев’ятої години; померкло сонце, а завіса храму роздерлася надвоє. Скрикнувши гучним голосом, Ісус промовив: Отче, у Твої руки передаю Свій дух! Сказавши це, Він віддав духа. Побачивши те, що сталося, сотник прославив Бога, промовляючи: Справді, праведний був Цей Чоловік! Численні юрби, які прийшли на це видовище, спостерігаючи те, що сталося, били себе в груди й верталися. На віддалі стояли й дивилися всі Його знайомі та жінки, які йшли за Ним із Галилеї. Один чоловік, на ім’я Йосиф, який був радником, людина добра й праведна, з юдейського міста Ариматеї, — не пристав до ради та до їхньої справи, бо він очікував Божого Царства; підійшовши до Пилата, він попросив тіло Ісуса; знявши його, він обгорнув полотном і поклав у висічену гробницю, де ще ніколи ніхто не лежав. Була п’ятниця, і надходила субота. А жінки, котрі йшли слідом, — ті, які прибули з Ним із Галилеї, — побачили гріб і як було покладене Його тіло. Повернувшись, вони приготували пахощі та миро, а в суботу спочивали, згідно із заповіддю.
Вiд Луки 23:1-56 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
І вставши все множество їх, повели Його до Пилата. І стали винувати Його, кажучи: Сього знайшли ми, що розвертає народ і забороняє кесареві данину давати, та й каже, що Він Христос-цар. Пилат же спитав Його, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Він же, озвавшись до него, рече: Ти кажеш. Пилат же сказав до архиєреїв і до народу: Нїякої не знаходжу вини в чоловікові сьому. Вони ж намагали, говорячи: Що бунтує народ, навчаючи по всїй Юдеї, почавши від Галилеї аж посї. Пилат же, почувши про Галилею, спитав, чи чоловік не Галилеєць, і, довідавшись, що Він присуду Іродового, післав Його до Ірода, що також був у Єрусалимі тими днями. Ірод же, побачивши Ісуса, зрадїв вельми; бажав бо здавна бачити Його; бо чув багато про Него; й сподївав ся яку ознаку бачити, що від Него станеть ся. Питав же Його словами многими; Він же нїчого не відказав йому. Стояли ж архиєреї та письменники, завзято винуючи Його. Зневаживши ж Його Ірод з воїнами своїми та насьміявшись, одягнувши Його в шату ясну, післав Його Пилатові. Стали ж собі другами Пилат та Ірод того дня: жили бо перше, ворогуючи між собою. Пилат же, скликавши архиєреїв та князїв і народ, каже до них: Привели ви менї чоловіка сього, яко розвертаючого народ; і ось я, перед вами питаючи, нїякої не знайшов в чоловікові сьому вини, якими винуєте Його; та й нї Ірод; посилав бо Його до него, й ось нїчого достойного смерти не знайдено в Ньому. То, покаравши, відпущу Його. (Треба ж йому було відпускати їм що-сьвята одного.) Закричали ж вони всї разом, кажучи: Візьми сього, відпусти ж нам Вараву, котрого, за якусь бучу, що сталась у городї, і за убийство, вкинуто в темницю. Знов же Пилат покликнув, хотївши відпустити Ісуса. Вони ж кричали: Розпни, розпни Його! Він же втретє каже до них: Яке ж бо зло зробив сей? Нїякої вини смерти не знайшов я в Йому. То покаравши, випущу Його. Вони ж намагали голосом великим, просячи, Його розпяти. І перемогли голоси їх та архиєрейські. Пилат же присудив, щоб сталось по просьбі їх. Відпустив же їм за бунт і убийство вкинутого в темницю, котрого просили; Ісуса ж видав на їх волю. І як повели Його, то, взявши одного Симона Киринея, ідучого з поля, положили на него хрест нести за Ісусом. Ійшло ж слїдом за Ним велике множество народу й жінок, що голосили й ридали по Йому. І обернувшись до них Ісус, рече: Дочки Єрусалимські, не плачте по менї, а по собі плачте і по дїтях ваших. Бо ось прийдуть днї, коли скажуть: Блаженні неплідні, й утроби, що не родили, й соски, що не годували. Тодї стануть говорити горам: Упадїть на нас, і узгіррям: Покрийте нас. Бо коли зеленому дереву се роблять, то з сухим що станеть ся? Ведено ж і инших двох лиходїїв з Ним на смерть. І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї. Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять. І стояв народ дивлячись. Насьміхали ся ж і старші з ними, кажучи: Инших спасав; нехай спасе й себе, коли се Христос, вибраний Божий. Насьміхали ся ж з Него й воїни, приступаючи й оцет подаючи Йому, і кажучи: Коли Ти єси цар Жидівський, спаси себе. Була ж і надпись над Ним письмом Грецьким та Римським, та Єврейським: Се цар Жидівський. Один же з повішених лиходїїв хулив Його, кажучи: Коли Ти Христос, спаси себе й нас! Озвавши ся ж другий, докорив йому, кажучи: І не боїш ся Бога, коли в такому ж осудї єси? Та ми по правдї; по заслузї бо за те, що коїли, приймаємо; сей же нїчого недоброго не зробив. І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, як прийдеш у царство Твоє. І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Сьогоднї зо мною будеш у раю. Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землї до години девятої. І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї. І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа. Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був. І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся. Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се. І ось чоловік, на ймя Йосиф, що був радник, чоловік добрий і праведний, (сей не пристав до ради й дїла їх,) з Ариматеї, города Жидівського, що також сподївавсь царства Божого; сей, прийшовши до Пилата, просив тїла Ісусового. І, знявши Його, обгорнув Його плащеницею, і положив Його у гробі висїченому, де нїколи нїхто не лежав. І був день пятниця, а субота сьвітала. Поприходивши ж слїдом жінки, що прийшли з Галилеї, дивились на гріб, і як положене було тїло Його. І вернувшись наготовили пахощів та мира, а в суботу відпочивали по заповідї.