Плач Єремiї 3:19-33
Плач Єремiї 3:19-33 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; хай щоку тому підставляє, хто його б’є, своєю ганьбою насичується... Бо Господь не навіки ж покине! Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів.
Плач Єремiї 3:19-33 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Гірка отрута покарання — пам’ять про приниження й бездомність. Душа моя усі мої турботи пам’ятає, душа моя в мені зігнулась долу. Та серце пригадає все це знову, і знов розбурхає надію. Бо ласка Господа безмежна, бо Його милосердя — невичерпне. Вони оновлюються знов щоранку, адже велика праведність Твоя. Душа моя говорить: «Господь — мій Бог», тому надію покладаю я на Нього. Господь благий до тих, хто сподівається на Нього, той до душі Йому, хто Його прагне. Яке то благо сподіватись тихо на Господа прихід! То благо в юні дні ярмо носити. Нехай на самоті сидить спокійно, адже Господь наклав ярмо на нього. Хай навіть упаде обличчям в порох, бо, можливо, є іще надія. Нехай щоку підставить він тому, хто вдарив, хай сповна він зневагу прийме. Бо не відштовхує Володар Мій назавжди. Адже якщо Він і пошле страждання, то змилосердиться, такі величні прояви Його любові. Бо Він не хоче завдавати болю чи накликати страждання на людей.
Плач Єремiї 3:19-33 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч! Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває. Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю: Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується. Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя! Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него. Благий Господь до тих, хто надїється на його, - до душі, що його шукає. Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа. Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього); (що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його; А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя; Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу; Бо не на віки Господь покидає; Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй; Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських