До євреїв 12:1-29
До євреїв 12:1-29 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Завдяки тим великим людям, ми маємо так багато прикладів непохитної віри. Тож відкиньмо все, що перешкоджає нам подолати відстань і перемогти в змаганнях; усе що уповільнює наш біг, разом із гріхом, який постійно примушує нас падати. Хай завжди перед очима нашими буде Ісус, наш Провідник у вірі, Який приведе її до досконалості. Заради радості, що чекала на Нього, Христос витерпів страту на хресті й, прийнявши цю ганьбу, тепер посів Своє місце по праву руку від Божого престолу. Пам’ятайте про Нього, Хто виніс таку наругу з боку грішників, щоб ви тепер не занепадали духом й не полишили ваші старання. Ваша боротьба з гріхом ще не стала для вас боротьбою до смерті. Ви — діти Господні. Тож невже ви забули слова втіхи, звернені до вас: «Мій сину, не нехтуй покаранням Господнім і докори Його не вважай тягарем. Бо суворість Господня — тим, кого Він любить, й покарання Його — тим, кого вважає за Своїх дітей». Терпіть недолю як Батьківське покарання: то Бог суворий з вами як зі Своїми дітьми. Бо ж яку дитину батько не карає? Якщо ж ніхто вас не карає (кожну дитину карають), то, значить, ви не є законними дітьми, ви не є справжніми синами. Крім того, всі ми маємо батьків — людей, які виховують нас і яких ми поважаємо. Тож наскільки більше мусимо ми підкорятися нашому духовному Батькові, щоб жити. Суворість наших земних батьків — нетривала. Вони суворі з нами мірою свого розуміння, а Бог суворий з нами для того, щоб ми могли розділити з Ним Його святість. Немає такої кари, яка б здавалася приємною, бо вона завдає болю, але згодом, тим, хто навчений нею, вона приносить мирний врожай праведного життя. Тож підніміть свої охлялі руки й зміцніть немічні коліна. Живіть праведним життям, щоб отримати порятунок, і щоб неміч не спричинила вашу загибель. Прагніть жити в мирі з усіма людьми. Тримайтеся подалі від гріха, та прагніть святого життя, бо без цього ніхто не зможе побачити Господа. Пильнуйте, щоб ніхто не втратив милості та віри Божої і став подібний до гіркої рослини, яка створить ускладнення для вас і отруїть багатьох інших. Пильнуйте, щоб ніхто не став розпусником або безбожником, як той Ісав, що свої права старшого сина віддав за тарілку їжі. А потім, як ви знаєте, коли він хотів успадкувати благословення, то був відштовхнутий своїм батьком. І хоч лив сльози, але змінити нічого не міг. Ви не прийшли до місця, яке можна побачити або торкнутись, подібно до гори, котру бачив народ ізраїльський, що горить вогнем, та вкрита темрявой, мороком й бурею. Ви не почули звуків сурми й голосу, що промовляв слова, після яких кожен благав, щоб більше не було до нього ніяких слів. Бо не могли вони витримати того, що було наказано їм: «Якщо хоча б тварина торкнеться тієї гори, то враз повинна бути побита камінням». Видовище було таким жахливим, що Мойсей промовив: «Я тремчу від страху». Але ви прийшли до гори Сіон, до міста Бога живого — Небесного Єрусалиму, до тисяч і тисяч радісних Ангелів, які зібралися разом на свято. Ви прийшли на зібрання першородних синів Божих, чиї імена написані на небесах. Ви прийшли до Бога — Судді всіх людей. Ви прийшли до душ праведників, які вже стали досконалими. Ви прийшли до Ісуса, Який приніс Новий Заповіт Своєму народу. Ви прийшли до крові, якою окропляють і яка свідчить нам про кращі речі, ніж кров Авелева. Будьте обережні і не відмовляйтеся слухати Господа, коли Він говорить. Якщо ті, хто відмовилися слухати Його попередження на землі, не уникли своєї долі, то чи не важче буде їм, коли Всевишній попереджатиме їх з небес? Того разу голос Його потряс землю, а тепер Він пообіцяв: «Ще раз Я потрясу не лише землю, а й небеса». Слова «ще раз» означають, що все створене — нестійке, що воно буде знищене, а те, чого потрясти неможливо, залишиться незміненим. Отже, якщо ми дістаємо царство, яке не можна потрясти, то будьмо вдячні, і служитимемо Богу з пошаною і страхом. Бо наш Бог, немов вогонь палючий, який може знищити нас.
До євреїв 12:1-29 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар та гріх, що легко обплутує нас, і з терпінням біжíмо забіг, який перед нами, дивлячись на зачинателя й завершителя віри Ісуса, Який замість належної Йому радості витерпів хрест, знехтувавши ганьбою, і сів праворуч престолу Божого. Тож подумайте про Того, Хто витерпів такий проти Себе спротив грішників, щоб вам не знемогти й не ослабнути своїми душами. Ви ще не до крові протистояли, борючись з гріхом, і забули повчання, яке звертається до вас, як до синів: Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не знемагай, коли Він докоряє тобі; бо Господь, кого любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає. Якщо ви терпите покарання, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо чи є такий син, якого батько не карає? Якщо ж ви залишаєтесь без покарання, яке спільне для всіх, то, значить, ви незаконнонароджені, а не сини. Далі, ми мали своїх плотських батьків, які карали нас, і поважали їх. То чи не тим більше повинні коритись Отцю духів і жити? Бо ті карали нас на декілька днів на власний розсуд, а Цей — нам на користь, щоб нам мати участь у Його святості. Усяке покарання здається в теперішній час не радістю, а смутком, а потім навченим через нього воно приносить мирний плід праведності. Тому зміцніть опущені руки й ослаблені коліна і прокладіть прямі стежки своїми ногами, щоб кульгаве не збочило, а натомість зцілилося. Прагніть миру з усіма і святості, без якої ніхто не побачить Господа, і дивіться, щоб не позбувся хтось благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, прорісши, не наробив біди і ним не осквернився багато хто; щоб не був хтось блудником чи нечестивцем, як Ісав, який за одну страву продав своє первородство. Бо ви знаєте, що й після того, бажаючи успадкувати благословіння, він був відкинутий; бо не знайшов місця покаянню, хоч і шукав його зі слізьми. Бо ви підійшли не до відчутної на дотик гори, яка палала вогнем, не до мороку, й темряви, й бурі, не до трубного звуку й голосу слів, про який ті, що чули, просили, щоб більше не говорилося до них слово. Бо вони не могли витримати того, що наказувалось: Якщо й звір доторкнеться до гори, то нехай буде побитий камінням чи застрілений стрілою. І таке страшне було те видовище, що Мойсей сказав: Я в страху і тремтінні. А ви підійшли до гори Сіон, і до міста Бога живого, до небесного Єрусалима, і до безлічі ангелів, до загального зібрання і Церкви первістків, записаних на небесах, і до Бога, судді всіх, і до духів праведників, які стали досконалими, і до посередника Нового Завіту Ісуса, і до крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева. Дивіться, не відцурайтесь від Того, Хто говорить; бо якщо ті не уникли кари, відцуравшись від того, хто промовляв на землі, то тим більше ми не уникнемо, якщо відвернемось від Того, Хто промовляє з небес. Тоді Його голос захитав землю, а тепер Він пообіцяв, кажучи: Ще раз Я затрясу не тільки землю, а й небо. А «ще раз» указує на усунення хиткого, як створеного, щоб залишилося непохитне. Тому, приймаючи непохитне царство, тримаймося благодаті, якою служíмо Богу угодно з благоговінням і страхом. Бо наш Бог — нищівний вогонь.
До євреїв 12:1-29 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха, і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности! Тому то опущені руки й коліна знеможені випростуйте, і чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось. Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа. Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму. Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкувати благословення, відкинутий був, не знайшов бо був можливости до покаяння, хоч його із слізьми шукав. Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі, і до сурмового звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них. Не могли бо вони того витримати, що наказано: Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита. І таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: Я боюся й тремчу!... Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів, і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева. Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає, що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом. А ще раз визначає заміну захитаного, як створеного, щоб зосталися ті, хто непохитний. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо наш Бог то палючий огонь!
До євреїв 12:1-29 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Тому й ми, маючи довкола себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всяку гордість та гріх, що нас легко обплутує, з терпінням прямуймо до тієї боротьби, яка перед нами, дивлячись на Проводиря і Вершителя віри, на Ісуса, Який, незважаючи на сором, замість належної Йому радості перетерпів хрест і сів праворуч Божого престолу. Подумайте ж про Того, Хто від грішників перетерпів таку наругу над Собою, щоб ви не знемоглися та не ослабли вашими душами. Ви ще не боролися до крові, воюючи з гріхом. І забули про заклик, що звернений до вас як до синів: Сину мій, не нехтуй Господніми картаннями і не падай духом, коли Він докоряє. Адже кого Господь любить, того й карає, і б’є кожного сина, якого приймає. Якщо зазнаєте докору, то з вами Бог поводиться, як із синами. Хіба є такий син, якого батько не картає? Якщо ж ви залишаєтеся без картання, якого зазнавали всі, тоді ви незаконні діти, а не сини. До того ж ми мали наших тілесних батьків, які карали, і ми соромилися, то чи не значно більше повинні коритися Отцеві духів, аби жити? Ті — на короткий час нас карали, коли вважали це за потрібне, а Цей — для нашої користі, щоб ми стали учасниками Його святості. Усяке ж покарання в даний час не здається радістю, але смутком; та згодом ті, які навчені ним, приносять мирний плід праведності. Тому випростайте опущені руки і знеможені коліна, і стежки для ваших ніг зробіть прямими, аби кульгаве не збочило, але радше щоб виправилося. Майте мир з усіма і святість, без яких ніхто не побачить Господа. Пильнуйте, щоб ніхто не був позбавлений Божої благодаті, аби хто не наробив прикрощів, коли випустить гіркий корінь, та щоб ним багато хто не опоганився; аби не був хто блудником або нечестивим, як Ісав, який за одну страву віддав своє первородство. Тож знайте, що й тоді, коли він забажав успадкувати благословення, — був відкинутий, хоча зі слізьми його шукав, бо не знайшов можливості покаятися. Адже ви приступили не [до гори], до котрої можна доторкнутися, ні до палаючого вогню, і хмари, і темряви, і бурі, і звука сурми, і голосу мови; його почувши, вони просили, аби більше не звучало до них слово, тому що не могли знести наказу: Коли б і тварина доторкнулася до гори, то нехай буде побита камінням! І таким страшним було те видовище, що Мойсей сказав: Я наляканий і тремчу. Але ви приступили до гори Сіон, до міста Живого Бога, до небесного Єрусалима, до десятків тисяч ангелів, до торжества, до Церкви первістків, записаних на небі, до Бога — Судді всіх, до духів праведників, які досягли досконалості, до Посередника Нового Завіту — Ісуса — і до крові очищення, яка краще промовляє від крові Авеля. Пильнуйте, аби не відректися Того, Хто говорить. Якщо ті, котрі зреклися того, хто пророкував на землі, не уникнули кари, то тим більше ми, коли зрікаємося Того, Хто з неба, і голос Якого тоді захитав землею, і Який тепер обіцяв, кажучи: Ще раз Я захитаю не тільки землею, але й небом. Оце «ще раз» означає заміну того, що хитається, як такого, що створене, аби залишилося непохитним. Тому, одержуючи непохитне Царство, маємо благодать, якою служимо до вподоби Богові з побожністю і страхом. Адже наш Бог — це нищівний вогонь.
До євреїв 12:1-29 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами, дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого. Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших. Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха, і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: "Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього; кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає." Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько? Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини. Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо? Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його. Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди. Тим же "зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте", і "стежки праві робіте ногами вашими", щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось. Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога, наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі; щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє. Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його. Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі, і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово: (бо не видержали наказу: "Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий." І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: "Я в страсї і трепетї.") А приступили ви до Сионської гори і до города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів, до громади і церкви первородних, на небесах написаних, і до суддї всїх, Бога, і до духів праведників звершених, і до Посередника завіта нового, Ісуса, і крови кроплення, що промовляє лучче, нїж Авелева. Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землї, то геть більше ми, одрікшись небесного, котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: "Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом." Се ж: "ще раз" показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме. Тим же царство нерухоме приймаючи, маємо благодать, котрою треба нам служити до вподоби Богу з шанобою і страхом. Бо наш Бог - огонь пожирающий.
