Дiї 26:1-32
Дiї 26:1-32 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Аґриппа звернувся до Павла: «Можеш говорити за себе». Тоді Павло підняв руку й почав промову на свій захист: «Царю Аґриппо! Я вважаю, що мені пощастило стояти сьогодні перед тобою і захищатися проти всього того, в чому мене звинувачують юдеї. Адже ти обізнаний в усіх юдейських звичаях, знаєш усі спірні питання. Тому й прошу твого терпіння. Вислухай мене. Всі юдеї знають, що життя моє від самого початку пройшло серед мого народу, а потім і в Єрусалимі. Вони знають мене здавна і могли б засвідчити, якби захотіли, що жив я як фарисей — член найсуворішої секти нашої релігії. І тепер за надію на обітницю, дану Богом нашим предкам, я стою перед судом. Дванадцять племен нашого народу, сподіваючись на її здійснення, вдень і вночі сумлінно служать Богу. І саме за цю надію, о царю, мене й звинувачують юдеї! Чому ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих? Я також вважав, що усіма силами мушу боротися проти Ісуса з Назарета. Спочатку, я робив це в Єрусалимі, та чимало Божих людей кинув я до в’язниці, коли мав владу від головних священиків. І коли тих людей убивали, на те була і моя згода. У всіх синагогах я часто карав їх, намагаючись змусити їх проклинати Ісуса. Моїй люті проти них не було меж, і навіть в інших містах я переслідував їх. Одна з таких подорожей була в Дамаск із повноваженнями й дорученням від головних священиків. По дорозі до Дамаска, десь опівдні, я побачив світло, що линуло з небес. Було воно яскравіше від сонця і сяйливо розлилося навколо мене й моїх супутників. Ми всі попадали на землю, і тут я почув голос, що звертався до мене єврейською мовою: „Савле, Савле! Навіщо ти переслідуєш Мене? Коли ти перешкоджаєш Мені, ти лише собі завдаєш шкоди”. Я запитав: „Хто ти, Господи?” І Він відповів: „Я Ісус, Якого ти переслідуєш. Але підведися, встань на ноги. Я з’явився тобі, щоб призначити тебе слугою Своїм і свідком того, що ти вже про Мене почув, і того, що Я тобі ще покажу. Я захищатиму тебе від народу юдейського і від поган, до яких тебе й посилаю. Відкрий їм очі і допоможи зрозуміти істину, поверни їх від темряви до світла, від влади сатани до Бога, щоб відпустилися гріхи їхні, і щоб вони дістали місце серед тих, хто освячений вірою в Мене”. Ось чому, царю Аґриппо, я не міг не коритися Небесному знаменню. Спершу я почав проповідувати людям Дамаска, потім у Єрусалимі й по всій Юдеї, а також і поганам, щоб вони покаялися й прийшли до Бога, і щоб вчинками своїми стверджували своє покаяння. За все це юдеї схопили мене в храмі й намагалися вбити. Але Бог допоміг мені, як і сьогодні допомагає. Тож стою я тут і свідчу людям простим і знатним. І свідчення моє — ні про що інше, як про те, що провіщали пророки й Мойсей: Христос зазнає смерті й першим воскресне з мертвих, та принесе світло істинного Бога як для народу юдейського, так і для поган». У той час, коли Павло ще продовжував говорити на свій захист, Фест голосно промовив: «Павле, ти втратив здоровий глузд! Велика вченість твоя привела тебе до божевілля». «Я не божевільний, вельмишановний Фесте, — відповів Павло. — І все, що кажу я, є правдиве і розумне. Все це добре відоме цареві Аґриппі, і я можу про це з ним вільно говорити. Я переконаний, що жодна з цих справ не пройшла повз його увагу, бо все це відбувалось на очах у всіх людей. Царю Аґриппо, чи віриш ти пророкам? Я знаю, що віриш». Аґриппа промовив до Павла: «Чи не думаєш ти, що зможеш мене так скоро переконати стати послідовником Христа?» На те Павло відповів: «Не в тому річ, скоро чи ні. Я ж молю Бога не тільки за тебе, а й за всіх, хто слухає мене сьогодні, щоб усі отримали спасіння і стали такими, як я. Звісно, я кажу не про ці кайдани, що на мені». Цар Аґриппа підвівся, а за ним підвелися намісник, Вереніка і всі ті, хто сиділи навколо. Вийшовши з кімнати, вони заговорили між собою: «Цей чоловік не зробив нічого такого, що заслуговувало б на смертну кару або ув’язнення». Аґриппа ж сказав Фестові: «Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не вимагав цезаревого суду».
Дiї 26:1-32 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Агріппа сказав Павлу: Дозволяється тобі говорити за себе. Тоді Павло, простягнувши руку, став захищатися: Вважаю себе щасливим, царю Агріппо, що буду захищатися сьогодні перед тобою від усього, у чому обвинувачують мене іудеї, особливо знаючи, що ти знавець усіх іудейських звичаїв і суперечок. Тому прошу тебе вислухати мене терпляче. Моє життя від юності, яке від початку проходило серед мого народу в Єрусалимі, знають усі іудеї. Вони знають мене від початку, якщо схочуть свідчити, що я жив фарисеєм за найстрогішою в нашій релігії сектою. І тепер я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом отцям, досягнути якої надіються наші дванадцять племен, ревно служачи Богу день і ніч. За цю надію, царю Агріппо, мене й звинувачують іудеї. Чому ж вам видається неймовірним, що Бог воскрешає мертвих? Правда, я і сам думав, що повинен багато чого робити проти імені Ісуса Назаря́нина, що я й робив у Єрусалимі: і багатьох святих я замикав у в’язниці, отримавши владу від первосвященників, і, коли їх убивали, подавав проти них голос; і по всіх синагогах я багато разів карав їх і примушував богохульствувати, і в несамовитій люті проти них гнав їх аж до чужоземних міст. Для цього йдучи в Дамаск із владою і повноваженням від первосвященників, опівдні, царю, я побачив у дорозі світло з неба, яскравіше за сонячне сяйво, яке осяяло мене і тих, що йшли зі мною. Усі ми впали на землю, і я почув голос, що говорив до мене і казав єврейською мовою: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна. Я сказав: Хто Ти, Господи? Він сказав: Я Ісус, Якого ти гониш. Але підведися і стань на свої ноги, бо для того Я і з’явився тобі, щоб призначити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і того, як Я з’явлюся тобі, визволяючи тебе від іудейського народу і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе відкрити їм очі і навернути їх від темряви до світла і від влади сатани до Бога, щоб вони вірою в Мене отримали прощення гріхів і спадщину серед освячених. Тому, царю Агріппо, я не став противитися небесному видінню, але спочатку в Дамаску і Єрусалимі, потім по всій землі Іудейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялись і навернулись до Бога, роблячи діла, гідні покаяння. За це іудеї схопили мене в Храмі і намагалися вбити. Але отримавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому й великому, не кажучи нічого, крім того, що говорили пророки й Мойсей, що так має бути: що Христос мав постраждати і що, першим воскресши з мертвих, мав звістити світло іудейському народу і язичникам. Коли він так захищався, Фест сказав гучним голосом: Ти божевільний, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля! — Я не божевільний, вельмишановний Фесте, — сказав він, — а кажу слова істини й здорового глузду. Бо знає про це цар, перед яким я сміливо й говорю. Я ніяк не вірю, щоб від нього щось із цього втаїлося, бо це не в кутку відбувалося. Чи віриш ти, царю Агріппо, пророкам? Я знаю, що віриш. Агріппа сказав Павлу: Ти трохи не переконуєш мене стати християнином. Павло сказав: Благав би я Бога, щоб трохи чи багато, не тільки ти, а й усі, що слухають мене сьогодні, стали такими, як я, окрім цих кайданів. Коли він сказав це, цар і правитель, Верніка і ті, що сиділи з ними, устали і, відійшовши вбік, говорили між собою: Цей чоловік не робить нічого вартого смерті чи кайданів. А Агріппа сказав Фесту: Цього чоловіка можна було б звільнити, якби він не апелював до кесаря.
Дiї 26:1-32 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні: О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї, особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче. А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї, які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри. І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям, а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї! Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих? Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина, що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в’язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах. Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників, то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!... І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку! А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з’явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими. Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному, але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння. Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти. Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам! Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму! А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це. Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш. Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином... А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів... І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів. І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить! Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
Дiї 26:1-32 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Агрипа сказав Павлові: Дозволяється тобі про себе самого говорити. Тоді Павло, простягнувши руку, почав оборону: Царю Агрипо, вважаю себе щасливим, що сьогодні перед тобою можу дати відповідь на все те, у чому звинувачують мене юдеї; особливо тому, що ти обізнаний з усіма юдейськими звичаями та питаннями. Тому прошу тебе терпеливо вислухати мене. Отже, життя моє, яке змалку, із самого початку, пройшло між моїм народом у Єрусалимі, знають усі юдеї. Вони знають мене здавна: аби тільки хотіли посвідчити, що я жив фарисеєм — згідно з дуже строгою течією нашої віри. А тепер я стою, і мене судять за надію обітниці, яку Бог дав нашим батькам, до якої дванадцять наших поколінь, служачи безнастанно ніч і день, надіються дійти, — за цю надію, царю, я звинувачений юдеями! Чи вважаєте ви неймовірним, що Бог воскрешає мертвих? Правда, я вважав, що мені належить багато зробити проти Імені Ісуса Назарянина. Це я і зробив у Єрусалимі: багатьох зі святих я замкнув у в’язниці, одержавши владу від первосвящеників. Коли ж їх убивали, я давав згоду. І дуже часто, караючи їх по всіх синагогах, примушував їх хулити. А сильно лютуючи на них, переслідував їх — навіть по далеких містах. Ідучи в Дамаск у цих справах з уповноваженнями і наказом від первосвящеників, опівдні в дорозі побачив я, царю, світло з неба, яскравіше від сонячного світла, яке осяяло мене та тих, хто йшов зі мною. Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який говорив до мене [й промовляв] єврейською мовою: Савле, Савле, чого Мене переслідуєш? Тяжко тобі бити ногою колючку! Я запитав: Хто Ти, Господи? Господь відповів: Я — Ісус, Якого ти переслідуєш. Але підведися і стань на свої ноги, бо на те Я і з’явився тобі, щоби зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив, і того, що Я покажу тобі, визволяючи тебе від твого народу та від язичників, до яких Я тебе посилаю, — відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла та від влади сатани до Бога, щоб одержали вони прощення гріхів і спадок між освяченими вірою в Мене. Тому, царю Агрипо, я не став чинити опір небесному видінню, а проповідував: спочатку тим, які були в Дамаску, а потім тим, котрі в Єрусалимі, у кожній юдейській околиці, та язичникам, — щоби покаялися і навернулися до Бога, щоби чинили діла, гідні покаяння. Через це юдеї, схопивши мене в храмі, намагалися розірвати. Та одержавши допомогу від Бога, аж до цього дня стою, щоб свідчити малому й великому, не розповідаючи нічого, крім того, що говорили пророки і Мойсей, що має статися: що має постраждати Христос, що Він, перший воскреслий з мертвих, має проповідувати світло Своєму народові та язичникам. Коли він отак захищався, Фест гучним голосом сказав: Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість приводить тебе до божевілля! Я не божевільний, високоповажний Фесте, — сказав Павло, — а звіщаю правдиві й розумні слова. Адже цар, до якого я сміливо говорю, знає про це, бо я не вірю, щоби щось із цього було скрите від нього, адже це не відбулося десь у закутку! О, царю Агрипо! Чи віриш, пророкам? Знаю, що віриш! Агрипа ж Павлові: Ще трохи і мене переконаєш стати християнином! А Павло: Чи трохи, чи багато, але благав би я Бога, щоб не тільки ти, а й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, за винятком оцих кайданів. [І як сказав це йому], підвівся цар, і намісник, і Верніка, і ті, які сиділи з ними, і, відійшовши, говорили одне одному, зауважуючи, що нічого, вартого смерті або кайданів, цей чоловік не робить. Агрипа ж сказав Фестові: Цього чоловіка можна було би звільнити, якби не покликався на кесаря.
Дiї 26:1-32 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку: Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою, а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо. Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди, знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри. А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї, котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди. Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих? Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити. Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос. І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах. І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв, ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною. Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти). Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш. Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі, вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю, відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене. Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню, а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння. За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити. Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей: що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам. Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять. Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю. Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось. Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш. Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином. Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів. І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними, і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей. Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.