1-а Самуїлова 1:1-18

1-а Самуїлова 1:1-18 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)

У місті Рамі, розташованому в горах Ефраїма, був собі зуфієць на ім’я Елкана, син Єрогама, сина Елігу, сина Тогу, сина Зуфа, ефраїмця. Мав той чоловік двох дружин: першу звали Ганною, а другу — Пенінною. У Пенінни були діти, Ганна ж дітей не мала. З року в рік цей чоловік ходив зі свого міста в Шило, щоб поклонитися й принести жертви Всемогутньому Господу. Священиками Господа там були Гофні та Фінегас, два сини Елі. Коли надходив день приносити жертву, Елкана віддавав частину м’яса дружині Пенінни та всім її синам і дочкам. Проте Ганні він виділяв подвійний шматок, бо любив її, хоча Господь і закрив лоно Ганни. Оскільки Господь закрив її лоно, її суперниця постійно дорікала їй, намагаючись розізлити. Так велося з року в рік. Хоч коли б Ганна приходила до оселі Господньої, завжди суперниця дратувала її до сліз, аж та не могла їсти. Елкана, чоловік її, питав: «Ганно, чому ти не їси? Чому плачеш? Чому сумуєш? Хіба я не дорожчий тобі за тих десять синів?» Якось, коли вони скінчили трапезувати й пити в місті Шило, Ганна звелася на ноги і вийшла помолитися Господу. Якраз тоді священик Елі сидів на троні біля брами Господнього храму. Ганні було гірко на душі, тому вона довго плакала й молилася Господу. А потім дала обітницю, мовивши: «О Господи Всемогутній, якщо Ти лишень зглянешся на нещастя слуги Твоєї, згадаєш її й не забудеш Твою слугу, даси їй сина, тоді я віддам його Господу на всі дні його життя: він ніколи не питиме вина чи міцних напоїв, й бритва ніколи не торкнеться його голови!» Коли вона далі молилася Господу, Елі спостерігав за її устами. Ганна молилася серцем, мовчки, хоч і ворушилися її губи, та голосу не було чути. Елі подумав, що вона п’яна, і сказав: «Чи довго ти будеш напиватися? Облиш вино». «Ні, мій володарю, — відповіла Ганна. — Я дуже сумую. Не пила я ні вина, ні пива; виливала я свою душу Господу. Не вважай свою слугу поганою жінкою. Я висловлювала величезну тривогу й роздратування». Елі відповів: «Іди з миром, і нехай Господь Ізраїлю подарує те, чого ти просила в Нього». Вона сказала: «Нехай слуга твоя знайде милість в очах твоїх». Потім пішла своїм шляхом, щось з’їла і не була вже така похнюплена.

1-а Самуїлова 1:1-18 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)

І був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім’я йому Елкана, син Єрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа, єфремлянин. А він мав дві жінки, ім’я одній Анна, а ім’я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було. А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло, щоб вклонятися та приносити жертви Господу Саваоту. А там два Ілієві сини, Гофні та Пінхас, були священиками для Господа. І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та дочкам її частини, а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утробу. А її суперниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утробу. І так робив він рік-у-рік, коли вона входила до Господнього дому, а та так гнівила її. І вона плакала й не їла. І сказав їй чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і чому не їси? І чого сумне твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів? І встала Анна по їді та по питті в Шіло, а священик Ілій сидів на стільці при бічному одвірку Господнього храму. А вона була скорбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко. І склала вона обітницю, та й сказала: Господи Саваоте, якщо дійсно споглянеш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці нащадка чоловічої статі, то я дам його Господеві на всі дні життя його, а бритва не торкнеться його голови. І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілій пильнував за її устами. А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п’яну. І сказав до неї Ілій: Аж доки ти будеш п’яною? Витверезись зо свого вина! А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем. Не вважай своєї невільниці за негідницю, бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги своєї. І відповів Ілій та й сказав: Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажання твоє, яке ти від Нього жадала. А вона сказала: Нехай невільниця твоя знайде милість в очах твоїх! І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

1-а Самуїлова 1:1-18 Переклад Р. Турконяка (УТТ)

Був соді чоловік з Арматаїм-Сіфа, з гори Єфрема, на ім’я Елкана, син Єремеїла, сина Іллі, сина Токея, у Насіві Єфрема. У нього було дві жінки, ім’я першої — Анна, ім’я другої — Феннана. І були у Феннани діти, а в Анни не було дитини. І чоловік ходив з року в рік зі свого міста, з Арматаїма, щоб поклонитися і принести жертву Господу, Богові Саваотові, у Силом. А там Ілі та два його сини Офні й Фінеес були Господніми священиками. Тож настав такий день, і Елкана приніс жертву, і дав частини своїй жінці Феннані, її синам і її дочкам. Анні ж він дав одну частину, бо в неї не було дитини. Однак Елкана любив Анну більше за Феннану, та Господь закрив її лоно. Оскільки Господь не дав їй дитини в її болі та в зневірі її болю, то через це була зневірена, бо замкнув Господь її лоно, щоб не дати їй дитини. Так вона чинила з року в рік, коли вона приходила до Господнього дому. І була зневірена, плакала та не їла. І сказав їй Елкана, її чоловік: Анно! А вона відповіла йому: Ось я, володарю! І сказав їй: Що з тобою відбувається, чому плачеш і чому не їси, і чому ти побиваєш твоє серце? Хіба я для тебе не є кращий за десятьох дітей? І після того, як попоїли вони в Силомі, Анна піднялася і стала перед Господом, а Ілі, священик, сидів на сидінні, на порозі Господнього храму. Вона була пригноблена душею і молилася до Господа, і дуже плакала. І вона помолилася молитвою до Господа, кажучи: Адонай Господи, Елоі Саваот, якщо Ти справді зглянешся на приниження Твоєї рабині та згадаєш мене і даси Твоїй рабі насіння чоловічої статі, то я дам його тобі в дар аж до дня його смерті. І він не питиме вина та п’янкого напою, і залізо не підніметься до його голови. І сталося, коли помножила молитви перед Господом, і священик Ілі дивився на її вуста, — вона говорила у своєму серці і її вуста рухалися, та її голосу не було чути, — тож Ілі вважав її за п’яну. І слуга Ілі сказав їй: Доки будеш п’яною? Нехай мине твоє вино, тож піди з-перед Господнього обличчя! Та Анна у відповідь сказала: Ні, володарю, я жінка, в якої тяжкий день, і вина чи п’янкого напою я не пила, а виливаю перед Господом мою душу. Не май твою рабу за хворобливу дочку, бо з великої моєї балакучості продовжила я аж до тепер. А Ілі відповів: Іди в мирі, — сказав він їй, — і нехай Бог Ізраїля дасть тобі згідно з кожним твоїм проханням, яке ти в Нього просила. А вона сказала: Твоя раба знайшла милість у твоїх очах! І жінка пішла своєю дорогою й увійшла до свого помешкання і їла та пила зі своїм мужем, а її обличчя більше не занепадало.

1-а Самуїлова 1:1-18 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)

Був один чоловік із Раматаїм-Зофиму, з гір Ефраїмових, на ймя Елкана, син Ерохама, сина Ілійного, сина Тохового Зуфієнка, Ефраїмій: І було в його дві жінки: одну звали Анна, другу Феннана. У Феннани були дїти, в Анни ж не було дїтей. І ходив сей чоловік що року з домівки своєї до Силому, молитись перед Господом Саваотом**, і приносити жертви. Там були Ілїй, і два сини його Офнїй і Пинеес сьвященниками Господнїми. Що разу ж, як жертвував Елкана, давав жінцї своїй Феннанї і всїм її синам і дочкам по частинї жертівній; Аннї же давав окрему частину, бо любив її більше, хоч Господь зачинив її матїрне лоно. Перекірниця ж її допікала їй гіркими речами, щоб їй досадити, що Господь зачинив лоно її. Так бувало воно що року, скільки нї ходили вони до Господнього дому, завдає було їй жалю, а та плаче й не їсть. Поспитав же чоловік її Елкана: Анно, чого ти плачеш і не їси і чого така сумна? Хиба ж я тобі не дорожчий за десять синів? Як же вони раз у Силомі попоїли та напились, піднялась Анна та й пійшла перед Господа; Ілїй же, сьвященник, седїв саме на ослонї коло дверей Господнього храму. І молилась вона в своїй журбі Господеві і плакала гірко. Та й обреклась таким обітом: Господи Саваот! коли змилосердишся над горем раби твоєї та й згадаєш мене і не забудеш раби твоєї та даси рабі твоїй музького пагоньця, дак я передам його Господеві: по ввесь вік його бритва не доторкнеться голови його. Тим часом як вона так довго перед Господом молилась, Ілїй придивлявсь її устам; Анна ж промовляла тихцем, тільки губами ворушила, голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна. От і рече до неї: Чи довго ще останеш пяною? Йди, витверезись. І відказала Анна: Нї, панотченьку: я безщасна людина: вина й впоюючого напитку не пила я, тільки горе серця мого вилила перед Господом. Не вважай рабу твою за ледащу, бо я тільки з великої туги і печалї досї промовляла. І відказав Ілїй: Іди з упокоєм; Бог Ізрайлів спевнить, про що ти його благала. І рече вона: Ой коли б же раба твоя та здобулась на твою ласку! От і пійшла собі молодиця, та й їла і не була вже більш сумна.