Євреїв 12:1-11

Тому й ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар та гріх, що легко обплутує нас, і з терпінням біжíмо забіг, який перед нами, дивлячись на зачинателя й завершителя віри Ісуса, Який замість належної Йому радості витерпів хрест, знехтувавши ганьбою, і сів праворуч престолу Божого. Тож подумайте про Того, Хто витерпів такий проти Себе спротив грішників, щоб вам не знемогти й не ослабнути своїми душами. Ви ще не до крові протистояли, борючись з гріхом, і забули повчання, яке звертається до вас, як до синів: Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не знемагай, коли Він докоряє тобі; бо Господь, кого любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає. Якщо ви терпите покарання, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо чи є такий син, якого батько не карає? Якщо ж ви залишаєтесь без покарання, яке спільне для всіх, то, значить, ви незаконнонароджені, а не сини. Далі, ми мали своїх плотських батьків, які карали нас, і поважали їх. То чи не тим більше повинні коритись Отцю духів і жити? Бо ті карали нас на декілька днів на власний розсуд, а Цей — нам на користь, щоб нам мати участь у Його святості. Усяке покарання здається в теперішній час не радістю, а смутком, а потім навченим через нього воно приносить мирний плід праведності.